або спроба віднайти релігію у культовому серіалі про переконаного атеїста
Коли ти розмовляєш з Богом — ти віруючий, коли Бог розмовляє з тобою – ти божевільний (с)
Неможливо заперечувати існування Бога і одночасно сперечатися з Ним (с)
Знаходиш тоді, коли шукаєш і, як правило, знаходиш те, що саме шукаєш. Для людини з релігійною освітою цікаво читати, дивитись, спостерігати за проявами масової культури через призму релігії. І тоді хочеться голосно заперечити замулене твердження про те, що в сучасній культурі, а особливо медійній, так мало віри і релігії. Насправді цього є стільки ж, скільки у щоденному житті. Проте, якщо колись Церква була основним замовником творів мистецтва, і вони наскрізь просякнуті релігійною тематикою, то тепер варто просто уважніше приглядатися, щоб розгледіти «невидиму релігійність».
Серіал «Доктор Хаус» — фільм про лікаря, який не може похвалитись добрим характером, моральністю вчинків та дотриманням лікарської етики. Він уникає або знущається з пацієнтів, тероризує команду, мучить друзів, зловживає наркотиками, все ставить під сумнів і всіх звинувачує в брехні, хоча сам не відзначається особливою чесністю. Проте уся ця вибухова суміш творить особливу харизму, завдяки якій серіал успішно закінчує п’ятий сезон.
Інтернет рясніє десятками атеїстичних хаусизмів, радикальні американські християни назвали канал «Fox» найбільш ворожою до релігії мережею і звинуватили серіал у «послідовному висміюванні релігії та людей віри», проте в жодному іншому серіалі тема Бога, віри і релігії не піднімається так часто і так глибоко.
Декларуючи себе атеїстом (як і актор, що грає його роль) доктор Грегорі Хаус (завдяки сценаристам) проявляє надзвичайну обізнаність у справах релігії, наприклад до пацієнтки, яка через неврологічну проблему втратила здатність вільного вибору, пропонує викликати Тому Аквінського (сумніваюсь, що кожен католик знає, що саме Аквінат займався питанням свобідної волі людини), а в серії про хасидку, яка захворіла під час весільної церемонії, Хаус усій команді пояснює молитви святкування суботи і наприкінці серії навіть вітає наречену традиційним Mazel tov.
Хаус, звичайно ж, не оминає нагод посміятися з католиків, протестантів, євреїв, мормонів чи просто надто добрих, наївних, щирих людей, але в жодній з історій глядач не отримує сухої та однозначної відповіді на складне питання. Навіть відверто атеїстична серія про лікування молодого проповідника, який зцілював хворих, де Хаус змагається з Богом як в турнірі, закінчується нічиєю (3:3). Лікування католицького священика, який втратив віру, могло бути показовим виступом лікаря-атеїста, що отримав наступну жертву, проте стає надзвичайно сильною історією про віру, сумнів, помилки і біль.
Навіть його команда є надзвичайно релігійно збалансована, навіть екуменічна – атеїст, секуляризований єврей, випускник семінарії, мормон. І що найважливіше ці їх характеристики не ховаються як нерелевантні для медицини, а кожен раз випадок з хворим використовується як механізм, який підсилює чи ставить під сумнів їхню віру, і великою мірою Хауса, бо кожен раз ставить перед ним питання, на яке часто немає раціональної чи наукової відповіді.
А Хаус хоче знати. Його цікавість доходить до того, що він встромляє ножа в розетку, щоб дізнатися чи існує життя після смерті чи штучно викликає інсуліновий шок, щоб позбутись сумнівів і галюцинацій. Але жодного разу ми не отримуємо відповіді.
Коментуючи присутність релігійних мотивів в серіалі, його творець і продюсер Девід Шор (брати якого є ортодоксальними рабинами) сказав: «Ігнорувати питання віри, означає ігнорувати фундаментальну частину життя усіх людей, які, перебуваючи в лікарні, зустрічаються зі смертю. Звичайно ж не всі вони знаходять чи шукають Бога, але всі ставлять подібні запитання».
Автори і актори серіалу уміють просто геніально показувати людину, з її слабостями і складностями, сумнівами, пошуками, помилками, радостями і постійною боротьбою. І напевно як би не хотілося виловлювати релігійні моменти в серіалі, хоча вони є справді цікавими і гарно зіграними, не вони роблять його сильним і культовим, а саме ті питання, які ставить собі кожен: про постійний вибір між добром і злом, про боротьбу між життям і смертю, про біль і його причини, про власні обмеження і втрату близьких. Лікарня часто є місцем їх локалізації, загострення, квінтесенцією боротьби. Як і релігія, яка намагається на ці запитання дати відповідь. Тому фільм про життя і смерть не може бути не релігійним, просто треба подивитись через цю призму. І, напевно, варто.
фінансово.
Щиро дякуємо!
