[img:6:17:alignleft]
Кілька днів тому я йшов містом зі своєю знайомою. Розмовляючи, ми поспішали, бо обоє спізнювались кожен на свою зустріч. У швидкому темпі ми обмінювалися думками та враженнями про останні прослухані музичні альбоми, прочитані книжки та свіжопереглянуті кінострічки. Перейшовши чергове перехрестя, ми черговий раз змінили тему — почали говорити про свої теперішні наукові зацікавлення та перспективи подальшої роботи. І коли я з повною серйозністю сказав, що збираюся стати апостолом Христа в поп-культурі, то моя знайома аж зупинилась і поглянула на мене зацікавлено-здивованими очима.
Може, й справді, дивно, що патлатий 20-річний студент, з навушників якого на пів вулиці гримлять «System of a down», починає розказувати про своє зацікавлення східнохристиянським богослов’ям, питаннями інкультурації й важливости апостольства мирян. Та моя знайома, 19-літня читачка Дугласа Коупленда, шанувальниця творчости «Pink Floyd», далі стверджує, що архаїзми християнства не в’яжуться із сучасним станом речей, з культурою і цивілізаційним надбанням, попри явну (вона це визнає) велич християнства як релігії. Для неї сучасний поп-світ — це карнавал обгорток і реклами, брендів і слоганів, а християнство — це бабусі в церкві, священик із проповіддю, де змішано історію й байки, і загалом усе, що для наших однолітків є нецікавим. У світі швидкого обміну інформацією Христос, на думку моєї знайомої, почав програвати іншим брендам і випав з того списку, де є «Кока-кола», «Супермен», «Металіка», «Мікі-Маус» тощо.
Ми розійшлися і пішли кожен своєю дорогою, а я почав згадувати, яким чином християнство увійшло до світової культури. Одразу спала на думку самовіддана жертовність перших мучеників, які ставали жертвами переважно лише тому, що ригористично відмовлялися поклонятись імператору. Перші християни, як і ми зараз, жили у світі сотень актуальних «ваалів», у світі, переповненому культами ідолів та обожненням звичайних предметів, але, розуміючи мету свого життя, вони залишались «неконформістами», ідучи об’явленим їм шляхом спасіння. Християни перших століть не відвідували цирк, а тим більше не поклонялися жодним статуям численного Пантеону, бо не могли порівнювати Христа, скажімо, зі статуєю імператорського коня чи ще якимось тогочасним «покемоном». Християнин чітко знав, що якщо в певних практиках чи речах немає Христа, то в них немає і змісту. Певний час християнство — саме через свою ригористичність — не мало широкої популярнос
Але тут настав водночас і золотий, і темний період для християнства — період правління імператора Константина. Християнином стало бути модно, бо почалась піар-компанія під гаслом: «Імператор — християнин, то ж і ти мусиш ним бути». Намагаючись уявити собі Константинополь того часу, я бачу великі неонові постери: «Християнство — спасіння до останньої краплі!», «Ісус — найкраще для мужчин!», «Ти не християнин? Ти що — з іншої планети?» чи найактуальніше: «Християнин, бери від життя все!». Масовість християнства прирівняла його до рівня масовости тодішніх пурпурових тог чи сучасних мобільних телефонів. Думаю, що в тогочасній Церкві було багато щирих і переконаних християн, які багато чого дали як своїм найближчим нащадкам, так і всім (мені також). Але середній християнин, для якого визнання віри було лише щаблем у кар’єрному зростанні, не переживав Христа як вершину дійсности.
Далі більше — в часи буремного Середньовіччя з’явилися десятки спекуляцій, сотні нових брендів, де Ісус був однією з частин логічного ряду, котрий мав би впливати на покупця, вибачте — неофіта (бо тоді за відпущені майбутні гріхи мало не видавали було фіскальний чек). Христовим іменем називали нововідкриті землі, і водночас в Його ім’я знищували міста та держави. Християнство настільки «спопсили», що воно інколи ставало незрозумілим, недоступним, бо суть його була забута чи просто непотрібна тим, хто його використовував. Упродовж століть Христом залякували, як автоматом Калашникова; Ним зцілювали, як «Колдрексом»; Його просто опредметнили. Але завжди лишалися ті, хто просто шукав Його в Його демоверсіях.
І зараз ми (ти і я — «покоління пепсі») живемо у світі, настільки переповненому брендами, що всім навколишнім, здається, глибоко начхати на те, хто ми такі і як себе ідентифікуємо. Але якщо вже ми — і ти, і я — визнаємо свою християнськість, то повинні пам’ятати, що Христос зобов’язав нас бути апостолами незалежно від того, в якому світі чи якій культурі ми народилися.
Що для мене є апостольство? Пережиття мого особистого одкровення і намагання подарувати наслідки цього людям, котрі мене оточують. Я не намагаюся поставити JC (скорочено від Jesus Christos) попереду всіх відомих торгових марок, а просто передаю оточенню свій досвід добра, вказуючи на те джерело, з якого я його отримав, — на Ісуса.
Додам, що я проти сучасних методів інкультурації. Я проти того, щоб заради просування християнства в маси його опопсячували чи то хард-кором, чи мистецтвом коміксів, розбавляючи особою Христа список сучасних «ваалів». Треба намагатися донести Христа до інших у найменш затертому вигляді. Не треба вчити якихось підвальних дум-гітаристів складати індастріал-обробку пісеньки «Божа радість, як ріка». Як на мене, краще просто показати їм дію Божої радости у власному житті, і тоді думери прославлятимуть Бога у своїх піснях — можливо, навіть не згадуючи Його при цьому. Можна просто згадати уривки із псалмів, де немає прямого лінка на Господа, або християн на сучасній рок-сцені — групу «U2». Ці хлопці — практикуючі католики, хоч і не люблять цього афішувати. Вони співають про все на світі: про біль від втрати близьких, піклування про коханих, зелено-білі обрії лісів, про друзів — і зовсім рідко згадують про Бога, хоч кожна їхня пісня добра за своєю суттю…
Ікона завжди буде чимось більшим, ніж просто рекламним календариком, а літургія — чимось величнішим, ніж просто інформація для запису на CD, розмноження і продажу. Християнство треба доносити до поп-культурних неофітів чистим, без жодних домішок. Не варто робити його масовим; треба просто нести світло світові, знаючи при цьому, що, можливо, цей світ глянцевих журналів та лазерних вогнів вважає тебе просто сміттям.
фінансово.
Щиро дякуємо!
