Дорогами святинь

Прочитав у № 117 щоденної всеукраїнської газети «День» за 10 липня 2009 р. статтю «Відкриваємо Західну Україну», маршрут № 1, і вирішив написати про ще один маршрут — «Галицький» біля м. Львова. Я люблю своє місто. Не любити його неможливо — це дім, де я народився, моє життя, моя праця, моя мова, моє натхнення. Львів щодня відкривається мені, наче мудра книга. Перегортаю її давні й новітні сторінки — і не можу без щирої людської вдячності думати про тих, хто спричинився до його другого народження.

Неподалік від Львова (17 км), на горі (359 м), по дорозі на м. Яворів розташоване старовинне село Страдч. Історія його заснування сягає далеких княжих часів. Одного разу два княжі стрільці з м. Городок вирушили на полювання. Полюючи за здобиччю, зайшли аж на Страдецьку гору, вкриту на той час густим лісом. Там їх застала ніч, але вони вирішили будь-що впіймати рись, яка сховалася в печері. На світанку, коли рись вийшла із печери, стрільці вбили її. Та найбільше їх вразила навколишня краса та річка Верещиця. Невдовзі стрільці оселилися тут, побудували хатину, а опісля невеличку дерев’яну церкву, яка проіснувала до XVIII століття. У ХVI ст. в «Шематизмі середньовічних монастирів» М. Коссака зафіксовано монастир отців Василіян у Страдчі, який ліквідували в часи Австро-Угорщини. 1795 року повстала мурована святиня, що простояла до 1927 року. Саме тоді за проектом Є. Нагірного було реконструйовано церкву з напівкруглим куполом у візантійському стилі. У церкві були ікони А. Монастирського, але час і різні лихоліття не пожаліли їх.

Обслуговувати церкву запросили ченців, які оселилися в печерах, розкинутих навколо Страдецької гори. Село швидко розросталося і отримало назву Стрілиська. У другій половині ХІ ст. до Стрілиська примандрував чернець із Києво-Печерської лаври. Він зібрав самітників і розпочав з ними видовбувати в скелі підземний печерний монастир. Таким чином наприкінці ХІ ст. на Страдецькій горі постає Печерська лавра, яка збереглася донині. У печері є церква Матері Божої Нерушимої Стіни, а за престолом вхід до Печерської лаври. На престолі були мощі Святого великомученика Тимотея. На стінах святилища збереглися дві ікони, висічені у скельних стінах, а саме: ікона Христа Спасителя, увінчаного терням, та ікона святої П’ятниці.

1243 року на Страдецькій горі відбулася страшна трагедія. Під час боротьби татар з дружиною Ростислава хтось із людей, укритих від ворогів в Страдецькій печері, вистрілив із лука у татарина, що проїжджав поблизу. Стріла не влучила, і татарин здійняв галас, завернув частину загону, що ішов на поле битви. Так татари випадково відкрили вхід до печери, в якій заховалося близько двох тисяч людей… Татари розпалили вогонь в головному коридорі. Від вогню згоріли всі долівки в келіях і церкві, а від диму подушилися ті, хто переховувався в печері. Ченці, які були в церкві, довідалися про страшне катування невинних людей і, пам’ятаючи слова Христа: «Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає», — вони вийшли у ризах зі свого сховку і спустилися до печери… Поклонившися татарам, просили їх загасити вогонь та не карати невинних за нерозважливий вчинок однієї людини. Проте татари повбивали і ченців.

1947 року під час масового вивозу наших українців із Західної України до Сибіру та Середньої Азії в число засуджених на примусові роботи в концтаборах потрапила велика кількість молодих дівчат із Галичини. Під час обідньої перерви дівчата заспівали церковну пісню «Під Твою милість»… Саме тоді біля них перебував один старий татарин, який відразу ж після завершення молитви підійшов до цих дівчат і запитав, чи вони, часом, не з Галичини? Опісля, коли переконався, що дівчата дійсно із Західної України, звернувся до них із проханням, чи не погодилися б вони ввечері після роботи прийти на могилу їхнього хана і заспівати молитву «Під Твою милість», щоб зняти прокляття з татарського народу, котре висить над ним ось уже сімсот років за злочин, який вчинили їхні предки в Галичині в селі Страдчі. І старий татарин розказав українським дівчатам страхітливу історію злочину татарських завойовників, скоєного ними у XIII ст. у Галичині. З його оповіді дівчата довідалися, що коли татарський загін повернувся в Золоту Орду, то вихвалявся перед своїми муллами, як він розправився з монахами та жителями галицького села. Такий вчинок дуже засмутив мусульманських священиків. Вони прорекли, що за такий ганебний і варварський вчинок впаде страшне прокляття на увесь їхній народ. І це прокляття висітиме над ними до тих пір, поки із Галичини не прийдуть дівчата і не заспівають на могилі їхнього хана «Під Твою милість».

Село припинило своє існування. Згодом на цьому місці повстало нове поселення під назвою Страді (місце терпіння, страждання). За народними переказами, після Страдецької трагедії зійшла з неба Пречиста Діва Марія та оплакувала закатованих татарами людей.

За іншими народними оповідями, ченці, знаючи про похід татар, попередили людей з села про небезпеку і просили їх сховатися у печері. Проте односельці не послухалися священиків і більшість з них залишилися на горі. Лише дехто прислухався до порад ченців і разом з ними пішов до печери. Татари, напавши на село, вирізали всіх, спалили дотла будівлі. Спустившися вниз, знайшли й печеру. А коли намірилися увійти, перед входом з’явилася Матір Божа і своїм плащем, як нерушимою стіною, закрила вхід. Звідси, мабуть, і пішла назва Матері Божої Нерушимої Стіни. Татари до смерті перелякалися появи Матері Божої й у паніці відступили. З тих пір всі навколишні села особливим чином почитають Пречисту Діву Марію на Страдецькій горі: 28 серпня на Успіння Матері Божої щороку сюди поспішають прочани на храмове свято і відпуст.

Страдецьку церкву відзначали численні Римські Папи, надавши великі відпусти, а блаженної пам’яті Папа Пій ХІ грамотою 2876/36 уділив Страдецькій церкві повний відпуст на кожний день року. Грамотою 4142/36 встановив на Страдецькій горі Хресну Дорогу (Кальварйо) з Єрусалимськими відпустами.

Кожний християнин повинен знати, що Хресна Дорога з Єрусалимським відпустом у с. Страдчі, що біля древнього Львова, дає можливість віруючому українцеві чи українці в будь-який день прийти на прощу, відправити набожество Хресної Дороги і отримати повний відпуст своїх гріхів. І я в це вірю й переконаний у цьому. Незважаючи на всілякі лихоліття, які пронеслися над Страдчем, це Марійське місце наділене особливими благодатями з Неба. І підтвердженням цьому є безліч ласк зцілень, навернень християн у наш час.

А про блаженного отця Миколу Кората (+1941 р.) та блаженного дяка Володимира Прийму (+1941 р.), які поховані на Страдецькій горі, вже інша історія. Це вже не татари, а енкаведисти їх там жорстоко закатували. Святійший отець покійний вже Іван Павло ІІ, під час свого візиту до Львова у червні 2001 року проголосив о. Миколу Кората та дяка Володимира Прийму блаженними, тобто святими. Завітайте до Львова, до Страдча на Хресну прощу — і ви більше дізнаєтесь про Західну Україну та її людей.

P.S. Вважаю, що матеріал про с. Страдч дуже цікавий читачам не тільки в Західній Україні, а й у Криму, на Сході України.