Кілька днів тому на 95-му році життя відійшов у вічну обитель Патріарх Сербський Павло. Цього старця часом ще називали просто – ангел Сербської Церкви. Скільки я читав про цього святого чоловіка смішних і простих історій думав, що доля казковості – це вже слабкості оповідачів. Але мабуть така казковість – це була вдача самого святителя.
Ось, наприклад, історія проте, як на урочистостях, присвячених Серафиму Саровському, в Дівєєво в передсвятковій біганині Патріарха Павла «загубили». А коли спохватилися і поїхали назад на вокзал, то побачили, що він спокійно сидить собі на валізі та роздивляється довкола.
Або ось така історія, коли священики з Росії приїхали на конференцію в Белград і перед святковою Літургією хотіли зустрітись з Патріархом та вичікували його при вході в храм. Попри них прошмигнув непримітний дідусь з молодим чоловіком. Не дочекавшись його вони зайшли до середини і побачили в вівтарі Патріарха, який вже готувався до Літургії.
А ще він любив ходити в гості до своєї сестри. Просто, пішки вулицями Белграда. Без супроводу і «кортежу».
Один священик цими днями написав, що Патріарх Павле був набагато свобіднішим від усіх нас.
І наостанок історія, яку підгледів у Наталки Базилевич з Білорусі. Якось на розмову до Патріарха прийшла жінка і звернула увагу на його страшне, подерте взуття. А той їй сказав: «Дивіться, які добрі черевики знайшов на смітнику. Тільки трохи підремонтувати треба було».
_________________________________________________________
УВАГА!
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
