Священики-байкери

У Кам’янець–Подільській дієцезії є два священики, які їздять на мотоциклах. Їх ще називають «байкерами».

Отець Олександр Коцюр працює адміністратором в парафії міста Гайсин. Їздить на байку майже 3 роки.

Отець Володимир Кирилюк працює вікарієм (помічником настоятеля) в парафії міста Хмільник. Стаж байкера — півроку.

Ми порозмовляли з ними про їхнє хобі.

Розкажіть, будь ласка, хто такі байкери?

о. Володимир: На мою думку, байкери – це люди, які люблять їздити на мотоциклах і які отримують від цього велике задоволення.

о. Олександр: Це чоловіки або жінки, які їздять на мототехніці. У нас це окреслення набрало трохи американсько-стереотипного значення. Часто думають, що «байкер» – брудний, брутальний, озброєний торгівець наркотиками. А я своїм прикладом хочу показати, що це – неправда.

о. Володимир Кирилюк

Як Ви вирішили стати байкером?

о. Володимир: Мотоцикли мені подобалися ще змалку. Але, чесно кажучи, я не думав що колись його куплю. Друзі мені часом давали покататися на своїх мотоциклах. Якось я познайомився з одним байкером і він мені дав прокататися. Мені це дуже сподобалося, хоч то не був такий тип мотоциклу, який я люблю. Він розпитав, які саме байки мені подобаються і на другий день вже запропонував його. Так я купив собі першого мотоцикла.

о. Олександр: Рішення прийшло (не жартую) з молитви. Одного разу я на перехресті зустрів байкера і жестом ніби запитав, чи можу подивитись на його мотоцикла. Таким чином у нас зав’язалась довга розмова, в тому числі про духовні справи. Він запросив мене на зустріч, де ми мали продовжити розмову. На неї я, на жаль, не потрапив. Наступного дня я почув про трагічну смерть цього чоловіка. Пам’ятаю, що тоді мене не покидала нав’язлива думка про те, чи я зміг йому донести правду про те, ким є Бог. Я не буду стверджувати, що зі мною говорив Бог, але свято переконаний, що нічого поганого не було в тому натхненні, аби зайнятися євангелізацією у байкерському середовищі.

Що таке байкерські клуби? Розкажіть про них.

о. Володимир: Належати до якогось клубу не так просто. Треба відповідати їхнім вимогам і дотримуватись правил. Вони часто збираються разом, організовують байкерські з’їзди.

о. Олександр: Скільки є байкерських клубів — не можу сказати, але багато. В Україні такі клуби реєструються як громадські організації, мають свої статути і т.д. Особисто я, як священик не належу до жодного клубу, тому що мій статут — це 10 Божих заповідей і дані Ісусом блаженства. Я принципово маю свій логотип — Хрест святого Патрика, байкерське ім’я «Падре» і напис англійською «вільний райдер» («вільний їздок»).

Розкажіть, будь ласка, що потрібно для того, аби стати байкером?

о. Володимир: Мати байка і хотіти цього.

о. Олександр: Хочу підкреслити, що байкерське братство — це субкультурний рух. Бути байкером чи ні — вибирає кожен для себе. Потрібно мати і любити мотоцикл. Навіть не потрібно вміти вживати слова ненормативної лексики і пити багато пива.

Як інші байкери сприймають те, що Ви – священик?

о. Володимир: Я зустрічався з різними байкерами, деякі з них вже знали священика, що їздить на мотоциклі. Пам’ятаю, зустрівшись з ними перший раз, коли нас знайомили і представили, що я священик, вони відповідали так: «О, круто». Це слово я часто чую, коли знайомлюсь з іншими байкерами. Одного разу я приїхав додому, до Жмеринки і познайомився з місцевими байкерами. Коли приїхав наступного разу, то прийшли хлопці з цікавості подивитися на священика, який їздить на мотоциклі.

о. Олександр: Є різні люди і мають різні погляди і різну реакцію. Мені подобається (свідомо) спостерігати за реакцією людей, які мене ще не знають. Зазвичай, вони переконані у тому, що це жарт.

о. Олександр Коцюр

Чи можна таким чином євангелізувати? Як Вам це вдається?

о. Володимир: Звісно, що можна, бо навіть присутність священика, чи то католицького, чи православного, чи протестантського пастора – це вже євангелізація. Байкери поважають те, що я священик. І коли, наприклад, я молився Літургію Годин, то вони казали: «Тихо, бо ксьондз молиться». Бувало навіть, що перед обідом чи вечерею самі байкери просили про благословення їжі. Це може бути і свідчення, і водночас євангелізація — бути тим, ким ти повинен бути.

о. Олександр: На це запитання можна відповісти, розповідаючи багато пригод, навести багато прикладів. Але ж існують військові, морські, тюремні капелани, то чому б не існувати байкерським капеланам. Адже у цьому середовищі теж можна проводити різноманітну євангелізаційну роботу.

Спорядження дорого коштує?

о. Володимир: Спорядження дуже важливе і дуже потрібне. Я не можу виїхати, навіть десь близько, не одягнувши шолом. Великий вибір спорядження дає змогу вибирати між дорогою і дешевою екіпіровкою. Екіпіровка може коштувати навіть, як половина мотоцикла, в залежності від якості та фірми.

о. Олександр: Можна сказати, що досить дорого. Тому що, перше — це безпека (хоча неможливо до кінця захиститись), погодні умови та багато іншого. І тому коштує саме якість спорядження.

Молоді юнаки та підлітки у Вашій парафії цікавляться цим? Хочуть Вас наслідувати?

о. Володимир: Молодь часто розпитує про байкерів, навіть самі вони зустрічалися з байкерами в Хмільнику, фотографувалися, їздили розмовляти. Можливо, хтось із молоді хоче стати байкером, але мені ще про це не відомо.

о. Олександр: У них є свої зацікавлення, хоч не заперечую, що і це їм подобається, але принаймні, не дивуються та не крутять пальцем біля скроні.

Священик потрібен усюди і скрізь, щоб також своїми інтересами, хобі та захопленнями допомагати людям прийти до Христа. Проголошувати Євангеліє можна різними способами, а одним з них є приклад священика.

Довідка CREDO

Байкери — (biker, motorbicycle «мотоцикл») — так звуться любителі мотоциклів. На відміну від звичайних мотоциклістів, у байкерів мотоцикл часто є складовою образу їхнього життя. Байкери об’єднуються в різні угрупування із однодумцями на основі даних інтересів та захоплень. Байкерський рух виник в 1950–х роках в США, звідти поширився на Європу та Росію.