Про ситуацію католиків Грузії розповідає ординарій Апостольської адміністратури Кавказу єпископ Джузеппе Пазотто — італієць, який там уже 20 років живе і працює.
«Ти не розумніший за Папу»
Двадцять років тому Ватикан звернувся до нашого згромадження Священних стигматів Ісуса Христа з проханням скерувати своїх священиків для служіння до Сибіру та Грузії. Мені теж запропонували поїхати. Тоді я запитав, де тепліше, й дізнався, що в Грузії клімат трохи схожий на італійський. Отак визначився мій вибір… На той момент на всю Грузію було тільки двоє священиків. Ми приїхали сюди з о. Ґабріеле, який зараз служить у Кутаїсі. Свою працю розпочали з вивчення мови, що тривало п’ять місяців. Коли Грузія здобула незалежність, сюди прибув Апостольський нунцій Жан-Поль Ґобель. А ми поїхали працювати на схід країни.
Герб єпископа Джузеппе Пазотто в його резиденції. У центрі традиційний грузинський релігійний символ – хрест Ніно
«Папа вирішив, що Ви будете Апостольським адміністратором», — сказав мені за півтора року Апостольський нунцій. Я тоді не знав, що це означає, але він пояснив: «Потрібно робити все, що робить єпископ, тільки не бути єпископом». Це для мене стало сюрпризом. А нунцій і не чекав від мене згоди чи відмови. «Ти не розумніший за Папу, і якщо Папа сказав “так”, то і ти повинен сказати “так”», — вважав він. Тому я це прийняв.
Я не збирався бути єпископом. Тому мені було дуже складно почати. Я працював учителем фізкультури, займався молоддю в Церкві. Знаю і роботу в полі: у мене було багато парників, я люблю працювати на землі. Багато чого робив, але ніколи не думав, що на мене ляже такий обов’язок у Церкві!
Я навіть не вивчав канонічного права, а, згідно з правилами, усі єпископи повинні його знати. Вивчаючи теологію, зрозумів, що канонічне право — це не моє, і не вчив його. Але, врешті-решт, я погодився, і от я — єпископ. А потім Апостольській нунцій мені сказав, що тепер я повинен поїхати до Рима і подякувати папі Йоанові Павлу ІІ за те, що він зробив мене Апостольським адміністратором. А я відповів: «Це, навпаки, він повинен приїхати сюди і подякувати, оскільки я в нього цього не просив».
«Терпіння, терпіння, терпіння», — сказав мені папа Йоан Павло ІІ, на зустріч із яким я все ж таки поїхав і просив про пораду щодо свого служіння. Справді, для того, щоб бути Апостольським адміністратором, треба мати багато терпіння. Особливо в Грузії, в такому становищі, де є проблеми екуменізму, де ми меншина. 1999 року, Йоан Павло ІІ приїхав до Грузії й оголосив, що Апостольський адміністратор стане єпископом, і 6 січня 2000 року рукоположив мене у Ватикані.
Римо-католицька катедра у Тбілісі
Я почуваюся тут удома
У мене подвійне громадянство: італійське та грузинське. Ще 2007 року я попросив президента Саакашвілі про грузинське громадянство, оскільки тільки Президент може вирішити, дати друге громадянство, чи ні. Мені було цікаво, яку відповідь я від нього отримаю. Я собі думав: якщо він погодиться, то таким чином проявить величезну повагу не до мене, а до Католицької Церкви в Грузії. Після прохання про друге громадянство президент може дати відповідь протягом трьох місяців. Минуло чотири місяці — і жодної відповіді. Я був трохи розчарований: не тому, що не отримав другого громадянства — воно мені, можливо, і не було дуже необхідне, — а за Католицьку Церкву в Грузії. Але минув ще деякій час, мені зателефонували від президента: «Ви отримали громадянство і можете прийти забрати паспорт». І це громадянство, цей паспорт, був не тільки для мене — я бачив, які раді були католики, що їхній єпископ тепер громадянин Грузії.
“ Я бачив, які раді були католики, що їхній єпископ тепер громадянин Грузії
У Грузії я почуваюсь як удома, і коли приїжджаю до Італії — я теж там вдома. Але одразу повертаюся до Грузії, щойно завершу свої справи. Стиль життя у Грузії мені дуже подобається. Поки що він менш бюрократичний, і тому тут ще можна жити спокійно. Легше спілкуватися з людьми особисто.
Грузини та італійці — дуже теплі люди, дуже гостинні, це у нас спільна риса. Тому мені зразу ж було легко знаходити контакт із людьми. Проте деякі речі мене неприємно здивували. Перше: мені довелося перепрограмувати для себе — бо тут не вдасться все запланувати і зробити так, як потрібно. Було важко прийняти, що тут хто що хоче, те й робить. А ще люди тут пліткували і приходили до мене з різними плітками. Крім того, тут немає пунктуальності. Але, попри все це, усі ці мінуси й плюси, я в підсумку… виграв час. Бо в Італії все потрібно робити дуже швидко, а тут можна працювати спокійно, можна спізнитися, і так далі.
У резиденції єпископа Джузеппе Пазотто
«Для православних ми не християни»
У нас дуже складні стосунки з Православною Церквою. Грузинська Православна Церква відрізняється від усіх Православних Церков світу. Вона неекуменічна. Наприклад, Православна Церква в Грузії не визнає хрещення католиків. І це має багато наслідків, які просто не можна прийняти. Так, звичайно, вони знають, що я тут єпископ, але це для них нічого не значить, я не єпископ для них. Більше того — вони навіть вважають, що я не тільки не єпископ, але й не християнин.
Богословська культура Православної Церкви в Грузії перебуває на дуже низькому рівні, з ними складно говорити на якусь богословську або релігійну тему. Ми шукаємо інших шляхів для зустрічі: за допомогою культурних подій, благодійності, освітніх проектів тощо.
Наприклад, ми разом із Православною Церквою організуємо симпозіуми з проблем біоетики, різні благодійні фонди, проводимо благодійні акції. І саме тому ми заснували в Грузії Католицький теологічний університет, де навчаються майже тільки православні, а викладають і миряни, і священики. Це університет, де на студентів ніхто не тисне. І випускники університету вже точно інакше ставляться до Католицької Церкви. На початку нам також допомагали професори Українського католицького університету зі Львова, за що я їм дуже вдячний.
“ Молодь написала про всі свої проблеми до папи Бенедикта XVI, але відповіді не було
Православні просять підтримки стосовно суспільних подій. Коли Православна Церква має підтримку від Католицької, вона почувається сильнішою. Разом із Православною Церквою ми провели симпозіум на тему сурогатного материнства. І коли, наприклад, якісь лікарі виступали проти, православний представник казав: «Бачите, Католицька Церква так само думає, як і ми». Коли їх щось цікавить, або вони чогось хочуть, — вони звертаються і просять.
Католики не можуть одружуватися з православними. Це одна з найбільших проблем, які сьогодні стоять перед молоддю в Грузії. Молодь навіть написала про всі свої проблеми до папи Бенедикта XVI, але відповіді, на жаль, не було.
Православний собор Святої Трійці у Тбілісі
Якщо дівчина-католичка хоче вийти заміж за православного, вона спочатку повинна «перехреститися у православну». Але якщо вона не хоче ставати православною, тоді ще можна сподіватися, що наречений (якщо він такий добрий) може погодитися взяти шлюб у Католицькій Церкві, оскільки в Католицькій Церкві єпископ не вимагає перехрещуватися. Але за це його просто виженуть із Православної Церкви. Що робити молоді в такому разі? Тільки плакати й казати: «Ми не можемо одружитися, ми не можемо обвінчатися». Я розмовляв з одним із православних єпископів на цю тему: «Що ж нам робити, адже вони не можуть обвінчатися?» — «Нехай живуть без вінчання», — відповів він мені. Єдина можливість, що іноді є православні священики, які не змушують католиків перехрещуватися, а так вінчають. Але крім цього — є батьки, родичі, друзі, є близькі, які не розуміють і тиснуть.
Молодь іде з Католицької Церкви. І це одна з найсерйозніших наших проблем тут, у Грузії. Заради сім’ї, заради того, щоб жити у шлюбі, вони покидають Католицьку Церкву і переходять до Православної.
Католики не настільки тверді, як православні. Тому католикам легше піти в бік православ’я, ніж православним у бік католицизму. Якщо католик одружується з православною, і в нього усі родичі, близькі та друзі — православні, то набагато легше, щоб він пішов у Православну Церкву, ніж щоб вони заради нього пішли в Католицьку. Я, наприклад, знаю молодих людей, які хочуть обвінчатися, і дівчина, припустимо, католичка, а хлопець — православний. У нього немає жодних проблем, щоб вінчатися в Католицькій Церкві, але він, знову ж таки, думає про своїх родичів, про своїх друзів: а що вони скажуть.
Інколи католики самі хрестять дітей у Православній Церкві, щоб у них «не було проблем у майбутньому». Тут, у Грузії, не завжди легко бути католиком. Тому батьки, навіть якщо вони обоє католики, вирішують: «А що, хрещення — одне, яка різниця, охрестимо у православних, так дитині буде краще». Звичайно, ми визнаємо православне хрещення, але справжній католик зобов’язаний хрестити свою дитину в Католицькій Церкві, тому що Католицька Церква — Матір цієї дитини.
Ми не навертаємо православних на католицизм. Ми хочемо, щоби Православна Церква бачила, що ми прагнемо допомогти, й нічого більше. Ми повинні визнати, що Православна Церква — одна з великих Церков, навіть якщо для нас вона не зовсім досконала, оскільки нею не керує Папа. Для нас вона є Церквою. І ми хочемо бути тут істинною Католицькою Церквою, це є нашою метою, тут, у Грузії. Так, звичайно, є православні, які приходять і стають католиками. Але ми самі з великими труднощами приймаємо їх. Вони повинні протягом щонайменше двох років відбути приготування. Наприклад, якщо я захочу стати православним, я можу зробити це вже завтра, для цього не потрібне ніяке приготування. Я вважаю, що Церква не служить іншій Церкві, а служить Царству Божому. Центр християнина — не Церква, і якщо для християнина центром життя буде Церква, то це дуже погано. Церква повинна показати Царство Боже, щоб воно ставало більше, щоб воно росло. Господь має різні способи для спасіння. Церква стає істинною тоді, коли показує світло спасіння. І я абсолютно впевнений, що в Православній Церкві кажуть те ж саме.
Католицька Церква має велику проблему — це неповернення храмів, які зараз є православними. Проблема не в тому, що в нас буде п’ятьма храмами більше чи п’ятьма храмами менше. Проблема в тому, що православні не хочуть зрозуміти, не хочуть побачити істину: то були католицькі храми, вони збудовані католиками, і просто не можна відбирати в іншого його майно. Я написав до Тбіліського Патріарха пропозицію, яку він не прийняв. Я попросив, щоб він офіційно сказав, що усі ці п’ять церков є католицькими храмами, і ми, на теперішній момент, просто їх використовуємо, але ми повернемо їх, коли вони нам більше не будуть потрібні. Через сто років, через тисячу років — все одно вони не наші. Але він сказав: «Я цього не скажу і це неправильно».
Служба Божа у Батумі
Єдність, формація, служіння потребуючим
На початку 1990-х років у Тбілісі було двоє священиків латинського обряду, а також двоє священиків вірменського обряду. На сьогодні тут працюють двадцять двоє священиків латинського обряду і п’ять або шість священиків вірменського обряду, і ще один священик асиро-халдейського обряду. У 1990-х роках майже всі спільноти були без священиків, крім парафії свв. Петра і Павла, яка була відкрита і в комуністичні часи. Там, де не було священиків, не служилося Літургій, не було ні катехізисів, ні Месалу, ніякої літератури, ніяких матеріалів. Тому ці роки, після 1990-х були для Церкви дуже добрими, оскільки все починалося спочатку.
Ми провели в Грузії синод. Це був прекрасний досвід. Дві зустрічі, на яких 80 віруючих 4-5 днів перебували разом. Були присутні всі священики. На першій зустрічі ми обговорювали, як розвивалася наша Церква протягом останніх років, а на другій визначали, що потрібно поглибити в нашій Церкві. Тоді ми вирішили: по-перше служити єдності Церкви. Прийняти це було нелегко, тому що багато католиків казали: «Досить, залишимо православних, не будемо вже шукати єдності з ними, тому що ми вже стомилися, вже не хочемо …» Але все одно ми взяли на себе цей обов’язок єдності.
Другий пункт — формація. У Православній Церкві, наприклад, немає жодного приготування до Першого Причастя, до Хрещення тощо. А в нас потрібно готуватися до Причастя та інших таїнств. Також була формація катехитів, університет, формація дияконів і семінаристів.
І третій вибір, який ми зробили, — це служіння Церкви. Ми проводимо доброчинну діяльність, допомагаючи тим, хто перебуває в труднощах, організовуємо різні доброчинні фонди.
І це три моменти, на які ми робимо основний наголос у своїй праці.
Ми хочемо виховати місцевих священиків. На сьогодні в Грузії діє 27 спільнот, деякі з них малі, а деякі — великі, незабаром будуть висвячені дев’ять сталих дияконів (На момент виходу матеріалу рукоположення вже відбулися. — Ред.). У нас є тільки четверо священиків-грузинів, які тут народились, інші священики — іноземці. Поступово ми хочемо прийти до того, щоб тут була місцева Церква, працювали місцеві священики, тому що рано чи пізно священики-іноземці звідси просто виїдуть.
Ми вже маємо майже усі літургійні книги. Зараз готуємо катехизм для молоді та дорослих. Маємо великий Месал грузинською. Першою книгою, яку ми переклали, був Катехизм Католицької Церкви. Також ми маємо маленьку книгу Літургії Годин, уже надруковану, і зараз друкуємо інший варіант, повніший, з усіма святими, всіма святами тощо. Поки ще не маємо Літургії Годин з усіма читаннями для священиків. Але більшість священиків — іноземці, вони читають Літургію Годин своїми мовами: італійською, польською. Наші семінаристи знають російську мову, тому якісь читання можуть прочитати нею. Також і заради цього вони вчать російську мову. Тому що хтось із них може поїхати до Казахстану, скажімо.
У нас є багато теологічних книжок для університету, періодично ми друкуємо багато видань, лекцій різних професорів. І щороку ми перекладаємо грузинською якісь особливо важливі книжки, наприклад, Ратцінґера.
Щомісяця ми випускаємо свій католицький часопис накладом у дві тисячі примірників. Розсилаємо його в усі парафії, люди беруть його безкоштовно, тільки залишають пожертвування, яке хочуть. Але, звичайно, ці пожертвування не покривають усіх видатків, тому цей журнал завжди фактично безплатний.
Католики в Грузії часто і багато спілкуються. Парафії знаходяться досить далеко одна від одної. Але ми часто зустрічаємося. Раз на два місяці ми, усі священики та єпископ, проводимо разом. Один день ми проводимо реколекції, і ще два дні розмовляємо про наші проблеми у спільнотах. Також священики допомагають один одному, бо вони періодично міняють місця праці. І коли настає храмове свято якоїсь парафії, то всі інші парафії стараються приїхати. Єдине — Абхазія знаходиться трохи далі від цього спільнотного життя. Вона має свою мову, і жоден священик-грузин не може туди поїхати, і жоден віруючий не може поїхати, як і приїхати з Абхазії сюди. Вони не приїжджають. Але священик-іноземець, якого скерували до Абхазії, часто приїздить в Грузію, і ми в курсі всіх справ.
“ Гімн Грузії написав відомий композитор-католик
Грузія прийняла Католицьку Церкву офіційно, згідно з Конституцією, два роки тому. Спершу ми ніде не були зареєстровані, не мали ніякого юридичного права. Зараз держава і Церква працюють над питанням, що значить мати юридичне право в країні. Держава і громадська думка налаштовані позитивно щодо нашої Церкви, вона в Грузії має свою історію. Багато видатних людей були католиками. Наприклад, гімн Грузії написаний відомим композитором-католиком. Звичайно, уряд завжди нас поважав. І коли був Шеварднадзе, і коли був Саакашвілі, й тепер. Але Православна Церква має іншу конституцію, інший конкордат, і вона завжди стоятиме вище за інші Церкви.
«Католицький бізнес»
Якщо скласти всі пожертвування, які ми отримуємо недільного дня в усіх 27 парафіях, то це становитиме близько 200 євро. На таку суму неможливо прожити. Зараз наша Церква економічно виживає тільки тому що нам допомагають інші Церкви за кордоном та благодійні фонди. Але потрібно думати про майбутнє, тому я хочу відкрити в Грузії якийсь «католицький бізнес». Щось, що допомагало б жити Церкві. У нас при катедрі є туристична агенція. Поступово вона починає працювати, і ми можемо бачити якійсь маленький результат. Хочемо зробити й інші проекти.
Я щодня намагаюся працювати на городі, дуже люблю землю. Таке маю хобі, а крім того, потрібно підтримувати фізичну форму. В Італії я жив у монастирі, який мав оливковий садочок, ми збирали оливки.
“ Ми вирощуємо виноград, самі робимо вино
Тут, у Грузії, я придбав невеличку ділянку. Вгорі зведено будинок для зустрічей, а внизу — маленький дім, де живуть хлопці, які мають певні життєві труднощі. Я намагаюся щодня зранку приїжджати туди і разом із ними працювати. Ми не лише працюємо на землі, а й розмовляємо, я їх навчаю.
Ми вирощуємо виноград, самі робимо вино. Також маємо сім парників: салат, різна зелень, овочі. Урожай продаємо у грузинські ресторани. І я вам скажу, наші продукти недешево коштують.
Євхаристійна процесія в Батумі наприкінці 1990 років
Довідка
Джузеппе Пазотто народився 6 липня 1954 року в місті Боволоне, Італія. Після закінчення школи вступив до конгрегації Священних стигматів Ісуса Христа. 12 травня 1979 року був висвячений у сан священика.
1993 року прибув до Грузії. 1996 року призначений ординарієм Апостольської адміністратури Кавказу для вірних латинського обряду, що проживають у Грузії.
6 січня 2000 року Апостольський адміністратор Джузеппе Пазотто висвячений на єпископа у тбіліському соборі святих апостолів Петра і Павла, з повноваженнями Апостольського адміністратора Кавказу.
Католицька Церква в Грузії — дуже маленька, католиків — близько 2%, усього 100 тисяч осіб.
Структури Католицької Церкви в Грузії були відновлені після розпаду Радянського Союзу. 24 травня 1992 року папа Йоан Павло ІІ заснував Апостольську адміністратору для Грузії. А 30 грудня 1993 року вона стала Апостольською адміністратурою Кавказу, що об’єднувала Азербайджан, Вірменію та Грузію. 8 листопада 1999 року Грузію відвідав з пастирським візитом блаженний Йоан Павло II.
У Грузії діє одна Апостольська адміністратура Кавказу, 27 парафій, цього року висвятили дев’ятьох сталих дияконів.
Також у Грузії діє Вірменська Католицька Церква зі своїми церковними структурами і невеликі громади Халдейської Католицької Церкви.
Святий Георгій на центральній площі Тбілісі
Грузинський хрест зустрічається дуже часто від автівок, до оздоблення
Символ грузинських реформ – міст в Тбілісі
Футуристична лампа в Тбілісі
Головний храм в Грузії
Римо-католицька, нео-готична катедра у Батумі. (Зараз у власності православних)
Римо-католицька, нео-готична катедра у Батумі. (Зараз у власності православних)
Фрески латинської традиції у католицькій катедрі у Батумі. (Зараз у власності православних)
Вітражі у католицькій катедрі у Батумі. (Зараз у власності православних)
Інтер’єр католицької катедри у Батумі. (Зараз у власності православних)
Вітражі у католицькій катедрі у Батумі. (Зараз у власності православних)
Вітражі у католицькій катедрі у Батумі. (Зараз у власності православних)
Сучасна архітектура Батумі
Сучасна архітектура Батумі
Сучасна архітектура Батумі
«Алі та Ніно» символ Батумі
Години молитви в мечеті. Батумі
Мінарет в Батумі
Зображення Благовіщення Пресвятої Богородиці на фасаді резиденції православного єпископа в Батумі
Грецька церква. Батумі
Футуристична архітектура Батумі
Хінкалі, національна грузинська стрва
Аджарське хачапурі
Кава відрами
Грузинська преса, у тому числі світові видання грузинською мовою
Розмовляли о. Микола Мишовський, Юлія Завадська, Мар’яна Карапінка, CREDO/РІСУ
фінансово.
Щиро дякуємо!
