Кіноєвангелізація

Тема потреби в євангелізації, збереженні історії Церкви, важливості свідчень тощо вже затерта до дірок. Як і що робити – ніби знають всі. Тільки от взяти і зробити – завжди руки не доходять. А у священників і парафіян греко-католицької церкви св.Параскеви П’ятниці с.Опришівці з передмістя Івано-Франківська (на фото) руки дійшли!

Для того, щоб охопити усні, писемні та ще й фотоспогади, треба було не багато й не мало – зняти фільм. Історичні записи-хроніки про досить детальну історію парафії знайшлися в місцевих архівах. Вірні зберегли за комуністичних часів багато речей, книг та фотографій, а що найважливіше – особистих спогадів. Так, на 100-річчя церкви св.Параскеви в Опришківцях та 20-річчя її відновлення, що припало на 2008 рік, і виник документальний фільм на півтори години. Він охопив час від заснування парафії в Опришківцях (ХVII ст.) і аж донині, включаючи кадри зі Святої Літургії 1990 року, яку відслужив сьогоднішній настоятель, тим самим знаменуючи відновлення парафії св.Параскеви.

Злети і падіння

Опришківська парафія св.Параскеви П’ятниці бачила багато: раптову зміну настоятелів та священиків, які служили тут десятиріччями; пожежі, що палили святині дощенту та урочисту відбудову нових храмів; за комуністичних часів – “перехід” на православ’я, занепад – і підпільну греко-католицьку семінарію. До речі, з неї вийшло кілька сучасних владик. Серед них – Кир Володимир Війтишин, нинішній єпарх Івано-Франківський.

Важлива частина фільму – свідчення очевидців комуністичних часів, нині вже старших парафіян, для яких ця церква була рідною все життя. Ці свідчення тим більше цінні, що з кожним днем свідки тих часів поступово відходять по Вічну Нагороду. І нам, нащадкам, важливо встигнути.

Фільм! Фільм! Фільм!

Сценарій до фільму написали о.Тарас Огар, сотрудник (вікарій – прим.ред) парафії св.Параскеви, та пан Роман Чорненький. Презентувала фільм Студія Мирослава Бойчука – а сам п.Мирослав виступив режисером фільму, який назвали «Дорога, правда і життя…».

Мовою документального фільму вдалося передати не лише історію парафії, її яскраві та сумні сторінки та цікавинки з сучасного життя церкви св.Параскеви. З тактом творці поставилися і до періоду, коли парафія номінально “перейшла на православ’я”. Зрештою, нині цей час варто віддати Божому милосердю – суд сучасників рідко бачить суть тодішньої ситуації та може її оцінити. У фільмі також було використано багато архівних матеріалів – зокрема, з «Собору на крові», документального фільму про Львівський псевдособор 1946 р. Цей взаємозв’язок дуже важливий, адже унаочнює зародження історично-церковного кіно в Україні.

Не проблема, а виклик

Звісно, факт, що католицьких парафій та храмів обох обрядів, історія яких заслуговує інколи не лише на фільм, але й на цілий серіал, в нас набагато більше, ніж самих фільмів. Але це не привід нічого не робити! І справа не в храмах і обрядах, а в історії Церкви, яка має бути збережена найбільшою мірою. Адже навіть малої частинки таких фільмів вистачило б на цілий фестиваль документального кіно!
Звісно, окрім простого пошуку спонсорів треба ще написати сценарій, знайти режисера, підібрати історичний матеріал… Але все це можливо – так само можливо, як і записувати диски з церковними піснями, створювати сайти, видавати книги та періодику – аби лише зберегти та виплекати те, що Бог щедро дав нам. Все ж таки недарма гроші в Євангелії часто називають талантами. Як відомо, навіть один такий талант в землю заривати все ж не варто.