Навколо Католицької Церкви загалом, а зокрема навколо Ордену Єзуїтів, на жаль, накопичилося багато негативних стереотипів, що їх надзвичайно важко подолати. Про Орден Єзуїтів, про спільність і своєрідність у порівнянні з домініканцями я вирішила поговорити з о.Здіславом Шманьдою ОР. Зазначу, що у цьому випадку мені хотілося би почути думку «осторонь», а не від самих єзуїтів. Іноді віддалений погляд дає кращу перспективу огляду.
Отче, чому, коли згадують єзуїтів, то на думку спадає негативний стереотип? На жаль, про них говорять радше як про орден маніпуляторів, ніж як про слуг Христових…
Думаю, що таке формулювання радше характерне для пострадянського суспільства, але й на Заході існує така думка. Таке ставлення з’явилося приблизно у XVIII ст. Хоча, звісно, був період історії, коли орден був заборонений. Особливістю ордену було те, що сам Ігнатій і його послідовники (а на початку це були просто друзі) орієнтувалися на роботу з суспільною елітою. Вони робили ставку на освітню діяльність, організовували школи. Також тривалий час були духівниками можновладців, королів, тобто мали можливість впливу на політику. Саме ця близькість до влади, вищих верств суспільства і спровокувала виникнення чорної легенди про єзуїтів. Доки в Європі панували абсолютні монархії, доти єзуїти, пов’язані з ними, були у безпеці. Проте, політичні системи почали змінюватися, а єзуїти цього нібито не зауважили і залишалися зі старим режимом.
Був період, коли орден єзуїтів був заборонений у Західній Європі, але міг існувати в Російській імперії. Чому?
Папський наказ про заборону не був підтриманий некатолицькими монархами – королем Прусії і царицею Росії. Остання керувалася, з одного боку, усвідомленням користі від освітньої діяльності єзуїтів, а з іншого – небажанням реалізації в Росії будь-якого рішення релігійної влади, незалежної від російської держави.
Чим може бути привабливим орден єзуїтів для сучасної людини?
Єзуїти завжди налаштовані на пристосування до ситуації. Гляньте, поїхали в Китай, і вбралися в одяг мандаринів. Сам факт, що у них немає усталеного чернечого вбрання. Ігнатій вдягав просто одяг тогочасних священиків – чорну сутану. Вони налаштовані до використання ситуації. Можуть з однаковим успіхом бути викладачами теології і співаками, як о.Дюваль. Вони готові служити справі Бога навіть такими способами, які не вкладаються у стереотипне уявлення того, що має, а чого не повинен робити священик. У нашому світі, де про традиційні церковні інституції неодноразово дискутують, єзуїтська еластичність може бути дуже корисна. Також наявна в їхній духовній традиції інтроспекція, яка сягає під час ігнаціанських реколекцій глибини людської мотивації, відчитування станів своєї душі, може бути придатною сучасним людям, які живуть в індивідуалізованому світі.
У чому полягає ґрунтовна відмінність від домініканської духовності?
Найґрунтовніша відмінність полягає у різних способах життя. Домініканці більше орієнтовані на спільнотне життя, єзуїти – на індивідуальну працю; домініканська структура керування орденом дуже демократична, а єзуїтська – мілітарна. Орден єзуїтів стоїть саме на беззастережному підкоренні власної волі своєму духовному наставнику. Згадайте фільм «Місія» – цей момент дуже добре видно там, коли пріор наказав перепросити, і брат змушений був це зробити, якщо хотів залишитися в ордені. Існують також відмінності у певних засадах моральної теології. Домініканська моральна теологія св.Томи наголошує на розвитку моральних якостей людини, завдяки яким вона буде здійснювати кращі і розумніші вибори. Єзуїтська моральна теологія, у її класичному вигляді, радше схильна до казуїстики, яка мусить служити звільненню людини від «плутання» у щораз складніших розважаннях, даючи просто конкретну відповідь на конкретний випадок. Це, звісно, мій сторонній погляд. Ці відмінності частково виникли з різних історичних контекстів виникнення обох орденів.
Як складалися стосунки між домініканцями і єзуїтами?
Були різні часи. Факт, що Ігнатій Лойола певний час мав притулок у домініканців, але трохи згодом, не без участі домініканців, мав справу з інквізицією. У наші дні домінікансько-єзуїтські суперечки є, швидше, чернечим фольклором, хоча теологічні відмінності між домініканською та єзуїтською школою й надалі є актуальними. Але, за великим рахунком, у період підготовки ІІ Ватиканського Собору єзуїти і домініканці працювали пліч-о-пліч…
Отче, я знаю, що у Вас був період особистого зацікавлення Орденом Єзуїтів. Як це було, і чому, врешті-решт, домініканці?
Не знаю, наскільки це є цікаве для читачів. Мій єзуїтський досвід був дуже короткий – чотири місяці, і я був радше під враженням від духовного лідера молодіжного релігійного згромадження, який був просто харизматичною особою. Причому, коли я вперше намагався вступити у новіціат до єзуїтів, мені було сказано, що це не для мене. За певний проміжок часу я все ж таки розпочав свій новіціат, але, дійшовши до перших 30-денних реколекцій, зрозумів, що це не для мене.
Чи це на краще – відмінності всередині Церкви? Чи варто прагнути затерти всі розбіжності між орденами?
Звісно, що ні! У всьому різноманітті виявляється багатство Церкви і багатство Бога.
фінансово.
Щиро дякуємо!
