Страсті Папи Бенедикта

Атаки на Бенедикта XVI стосуються тих питань, в яких він особливо плідно, динамічно та далекоглядно виконує свою роль глави Церкви – стверджує італійський ватиканіст Сандро Магістер. Ми подаємо український переклад його статті „Пристрасть Папи Бенедикта. Шість обвинувачень, одне запитання", опублікованої на сайті chiesa.espresso.repubblica.it .

Атака, спрямована на Папу Йосифа Рацінгера, під приводом скандалів, спричинених священиками його Церкви, є постійним явищем теперішнього понтифікату. Так відбувається, оскільки вдаряючи по Бенедикту XVI що разу в іншій ділянці, атакується саме ту особу, яка працювала і працює в цій царині з найбільшою далекоглядністю, плідністю і динамічністю.

Нечутливість до ісламу?

Перша буря з багатьох вибухнула після лекції в Ратисбоні 12 вересня 2006 р. Бенедикта XVI тоді звинуватили в ворожості до ісламу та підбурюванні до конфлікту цивілізації. Саме його, котрий з винятковою ясністю і відважністю пояснював, де насилля найглибше закорінене – в ідеї Бога, позбавленої раціональності, а крім того вказав, як подолати цю складність. Виправданість цих слів, на жаль, підтверджують агресія і навіть вбивства, які відбулися після лекції в Ратисбоні. Однак на те, що Святіший Отець був абсолютно правий, вказує розвиток діалогу між Католицькою Церквою та ісламом, який розпочався, не всупереч, а саме завдяки лекції в Ратисбоні. Його найбільш перспективними та очевидними знаками був лист 138 мусульманських інтелектуалістів до Папи, а також його візит до Блакитної Мечеті в Стамбулі.

За понтифікату Бенедикта XVI діалог між християнством та ісламом, а також з іншими релігіями сьогодні розвивається з чіткішим усвідомленням того, що становить відмінність на ґрунті віри, а також того, що може з'єднувати – природний закон, написаний Богом в серці кожної людини.

Ненависник раціональності?

Друга хвиля обвинувачень проти Бенедикта представляє його як ворога сучасної раціональності, а особливо її найвищого прояву – науки. Кульмінаційна точка цієї ворожої кампанії була в січні 2008 р., коли професори змусили Папу Римського скасувати візит до головного університету його дієцезії, до Римського Університету «La Sapienza».

Проте – так як і раніше в Ратисбоні, а потім в Парижі в «Collège des Bernardins» 12 вересня 2008 року – виступ, з яким Папа мав намір звернутися до цього колективу, був грандіозним захистом нерозривного зв'язку між вірою і розумом, правдою та свободою: «Я приходжу не для того, щоб нав'язувати віру, але для того, щоб наполягати на сміливості у пошуках істини».

Парадокс полягає в тому, що Бенедикт XVI є великою «Людиною Просвітництва» сьогодні, коли правда має так мало прихильників, а сумнів панує до такої міри, що прагне відібрати в нього право голосу.

Традиціоналіст?

Бенедикта XVI також систематично звинувачують в тому, що він є традиціоналістом, замкненим у минулому, ворогом інновацій, які вніс II Ватиканський Собор. Доказом на користь обвинувачувачів мав би бути виступ перед Римською Курією 22 грудня 2005 року, який стосувався інтерпретації собору, а потім, в 2007 році, згода на відправлення св. Меси латинською мовою, відповідно до Служебника Йоана XXIII від 1962 р.

Насправді, традиція якій є вірним Бенедикт XVI, є традицією великої історії Церкви, від її початку аж до сьогодні. Вона не має нічого спільного з формальним прив'язуванням до минулого. У цитованому зверненні до Курії, щоб показати приклад представленої II Ватиканським Собором «реформи, що триває», Папа пригадав проблему свободи віровизнання. Щоб її повністю підтвердити – пояснив він – Собор мусив повернутися до початків Церкви, перших мучеників, до того «глибокого спадку» християнської традиції, який був втрачений в останніх століттях, і був віднайдений завдяки критиці просвітницького раціоналізму.

Якщо йдеться про літургію – якщо існує якийсь автентичний продовжувач великого літургійного руху, що відбувся в Церкві на зламі XIX і XX ст., від Проспера Геранже до Романо Гвардіні, то ним є власне Йозеф Рацінгер.

Противник екуменізму?

Четверта сфера атак є продовженням попередньої. Бенедикт XVI був звинувачений у похованні екуменізму через те, що примирення з лефевристами було поставлено вище за діалог з іншими християнськими конфесіями.

Але факти говорять про протилежне. За понтифікату Папи Рацінгера досягнуто надзвичайного прогресу на шляху примирення зі Східними Церквами. Це стосується однаково візантійських Церков, пов'язаних зі Вселенським Патріархатом в Константинополі, і – що є найбільш несподіваним, – Московським Патріархатом.

Якщо до цього дійшло, то це сталося саме так через оживлену вірність до великої традиції – почавши від першого тисячоліття – що є характерною ознакою цього Папи, а також суттю Східних Церков.

На Заході, знову ж таки, саме любов до традиції керує окремими особами, а також групами Англіканської Спільноти, які просили про прийняття до Римської Церкви.

Натомість у випадку лефевристів, перешкодою є їх прив'язанність до давніх форм Церкви і доктрини, яку помилково ототожнюють з неминаючою традицією. Скасування екскомуніки чотирьох їх єпископів в січні 2009 р. не змінила стану схизми, в якому вони залишаються як і раніше. Так само в 1964 році скасування екскомуніки між Римом та Константинополем не скасувала схизми між Сходом і Заходом, але зробило можливим діалог на шляху до єдності.

Бездушний по відношенню до євреїв?

Одним з чотирьох єпископів, з яких зняв екскомуніку Бенедикт XVI, був англієць Річард Вільямсон, антисеміт, що заперечував Голокост. У лібералізованому давньому обряді є молитва за євреїв, щоб «визнали Ісуса Христа як Спасителя всіх людей».

Ці та інші факти стали причиною для повторювальних протестів єврейського світу проти теперішнього Папи Римського. В них можна спостерігати виразні елементи радикалізму. Це п'ята сфера обвинувачень.

Останнім часом приводом для протесту був фрагмент проповіді в базиліці Святого Петра у Велику П'ятницю, яку у присутності Папи виголосив проповідник папського дому отець Раньєро Канталамесса. Фрагмент обвинувачення стосувався цитати з листа, написаного євреєм, але незважаючи на це, полеміка була направлена виключно проти Папи Римського.

Все ж таки, ніщо не є таким абсурдним, як обвинувачення Бенедикта XVI у ворожості по відношенню до євреїв.

Жоден інший Папа перед ним не просунувся так далеко у визначенні позитивного бачення співвідношення між християнством та юдаїзмом, залишаючи основну відмінність щодо визнання або ж невизнання Ісуса як Сина Божого. У першому томі «Ісуса з Назарету», виданого в 2007 р. – а незабаром доповнить його другий том – Бенедикт XVI написав на цю тему грандіозні сторінки в діалозі з сучасним американським рабином.

Багато євреїв дійсно сприймає Йосифа Рацінгера як свого приятеля. Але в міжнародних ЗМІ відбувається щось інше. Там можна спостерігати всього лише артилерійський обстріл Папи євреями, Папи, який їх якнайкраще розуміє і любить.

Чи Бенедикт XVI погано вирішує кризу, пов'язану з сексуальними зловживаннями священиків?

Врешті, шосте обвинувачення, дуже актуальне проти Рацінгера, – що він приховував скандал зі священиками, які вчинили сексуальні зловживання по відношенню до дітей.

Також в цьому випадку обвинувачення націлене власне проти людини, яка зробила більше, ніж будь-хто в єрархії Церкви для виправлення цього скандалу. Вже існують позитивні наслідки цих дій, які подекуди вже можна виміряти. Особливо в США, де частота цього явища серед католицького духовенства за останні роки значно впала.

Однак там, де рана надалі відкрита, як у випадку Ірландії, Бенедикт XVI наказує Церкві цієї країни, щоб прийняла покаяння, довгий і тяжкий шлях відродження, зазначений ним в безпрецедентному пастирському листі від 19 березня.

Фактом є те, що міжнародна кампанія проти педофілії має сьогодні властиво одну мету – Папу Римського. Випадки, які витягують з минулого, є кожного разу подані так, щоб оберталися проти нього: коли він був архиєпископом Мюнхена, чи префектом Конгрегації Науки Віри, а також в Ратисбоні, в роках, коли брат Папи, Георг, керував дитячим хором в місцевій катедрі.

Шість наведених сфер обвинувачень проти Бенедикта XVI викликають запитання. Чому цього Папу так атакують ззовні Церкви, а також і зсередини, незважаючи на очевидну відсутність провини в згаданих проблемах? Початком відповіді є факт, що Папу Бенедикта XVI систематично атакують за те, що він робить, за те, що він говорить, а також за те ким він є.

За матеріалами: Milites Christi Imperatoris