Що означає «Непорочна Марія»? Чи цей титул про щось нам говорить? На його зміст проливають світло два великі образи. Передовсім – це Благовіщення. В ангельському привітанні присутні мотиви зі Старого Завіту, зокрема слова пророка Софонії. Воно показує, що Марія, скромна жінка з провінційного містечка, Яка походила із священицького роду, є «святим останком» Ізраїля.
У ній є справжній Сіон – чистий, живий притулок Бога. У Ній живе Господь, у Ній Він знаходить місце свого відпочинку. Вона є живим домом Бога, Який мешкає не в будівлях із каменю, а в серці живої людини. Вона – виноградна лоза, яка серед холодної, темної ночі історії проростає з Давидового стовбура. У Ній сповнюються слова з Псалму: «Земля дала урожай свій» (Пс 67,7). Вона є тією галузкою, з якої проростає дерево спасіння. Бог не програв, як могло б здаватися на початку історії Адама і Єви, чи за часів вавилонського полону, чи за часів Марії, коли Ізраїль, що жив на окупованій землі, став народом без значення, і було мало знаків, які б дозволяли побачити його святість. Бог не програв. Марія – це святий Ізраїль, який каже Богові «так», цілковито віддаючись у Його руки.
Другий образ походить із Книги Буття (3,15). Тут було дане пророцтво, що боротьба між людиною і змієм, тобто між людиною та силами зла й смерті, триватиме століттями. Але також, що потомство жінки одного дня переможе і розчавить голову змія, смерті; було передбачено, що потомство жінки, в тому числі й вона сама, жінка й мати, переможе і завдяки їй Бог переможе через людину.
Що в нас лишається після прочитання цього біблійного уривку? Людина не довіряє Богові. Підступні змії викликають в ній підозру, що Бог чогось позбавляє її, що Бог – це суперник, який обмежує нашу свободу, і що ми можемо стати людьми тільки тоді, коли відсунемо Його вбік. Людину пригнічують підозри, що Божа любов породжує залежність, тому від цієї залежності слід звільнитися, щоб бути собою. Людина не хоче приймати від Бога свого існування і повноти свого життя. Вона сама хоче брати з дерева життя знання, як формувати світ, сама хоче стати Богом і зрівнятися з Ним, щоб власними силами подолати смерть і темряву. Вона хоче покладатися не на любов, а тільки на знання, бо воно дає владу. Людина прагне влади більше, ніж любові, бо завдяки владі вона має замір самостійно керувати власним життям. Так вона довіряє більше брехні, ніж правді, і тим самим прирікає своє життя на пустку і смерть. Любов – це не залежність, а дар, який дає нам життя. Ми живемо як слід, коли живемо згідно з правдою нашого буття, тобто згідно з Божою волею. Бо для людини Божа воля не є нав’язаним ззовні примусом, але це внутрішня мірка людської натури – мірка, яка вписана в людину і чинить її образом Бога, а тим самим вільним створінням.
Якщо ми чесно подумаємо про себе і про нашу історію, то мусимо визнати, що в цій повісті міститься не тільки історія початків, а й історія всіх епох, і що ми всі носимо в собі краплину отрути того способу мислення, яикй представлений в образах Книги Буття. Цю краплину отрути ми називаємо первородним гріхом. В нас може народитися підозра, що людина, яка зовсім не грішить, по суті нудна, що в її житті чогось бракує – драми бути незалежною, що для справжнього буття людини належить свобода говорити «ні». Нам здається, що по суті зло є добрим, що воно хоч трохи нам потрібне, аби спізнати повноту існування. Ми гадаємо, що незначні угоди зі злом, збереження собі якоїсь частини свободи супроти Бога по суті є чимось добрим, а може навіть і необхідним.
Проте, дивлячись на довколишній світ, можна побачити, що зло – це завжди отрута, що воно не підносить людину, а навпаки, принижує її і впокорює. Нам слід навчитися бачити, що людина, яка цілковито віддається в руки Бога, не стає Божою маріонеткою й не втрачає своєї свободи. Людина, яка звертається до Бога, стає не меншою, а більшою, бо завдяки Богові й з Богом стає велика, божественна, стає справді собою.
Що ближча людина до Бога, то ближча вона до людей. Ми це бачимо в Марії. Те, що Вона знаходиться повністю при Богові, чинить так, що Вона так само близька до людей. Тому може бути Матір’ю втіхи й допомоги, Матір’ю, до якої кожен може сміливо звернутися в будь-якій потребі, бо Вона все здатна зрозуміти і доступна для всіх. Марія постає перед нами як знак втіхи й надії. Вона звертається до нас зі словами: «Не бійся ризикувати з Богом! Не бійся Його! Не бійся вірити! Не бійся бути добрим! Не бійся мати чисте серце! Віддайся Богові, і побачиш, що саме завдяки цьому твоє життя стане відкрите й світле, і зовсім не нудне, а сповнене численних несподіванок, бо безмежна доброта Бога є невичерпна!»
Виголошено у Ватикані в урочистість Непорочного Зачаття Діви Марії 8 грудня 2005 р.
(Переклад «КВ» – із значними скороченнями)
фінансово.
Щиро дякуємо!
