Про Януша Куртику дивно чути й говорити у минулому часі – настільки це була жива та енергійна людина. Його життєвий шлях має служити прикладом як для його співвітчизників, так і для нас – їхніх найближчих сусідів.
Чотири танкісти і ремінь
Кілька років тому одна фраза Куртики здійняла маленьку бурю у польській пресі. На питання журналіста, як той вчинив би, якби застав своїх синів за переглядом серіалу «Чотири танкісти і пес», Куртика відповів: «Гадаю, рефлекторно потягнувся б по ремінь». Звісно, то був жарт, але за ним стояла правда про стійке неприйняття професором Куртикою радянської пропаганди, з якою він бився все життя. Від 1979 р. він брав участь у демократичній опозиції, був співзасновником Незалежної студентської спілки при Інституті історії Ягеллонського університету; у 1989-2000 рр. керував одним з академічних осередків «Солідарності».
Краківський відділ Інституту національної пам’яті, яким Куртика керував упродовж 2000-2005 рр., був його гордістю, дитям його невтомної наукової та організаційної діяльності, віддзеркаленням громадської позиції. Його обрання на посаду президента Інституту, яке відбулося 9 грудня 2005 р., стало логічним результатом його багаторічних важких трудів.
Вірний до кінця
Польський Інститут національної пам’яті, на відміну від свого українського співбрата, має функції слідства та обвинувачення. Саме тому постійне невдоволення певних політичних кіл супроводжувало діяльність Януша Куртики на посаді президента ІНП. В атмосфері цькування, яка була створена навколо нього, особливо в останній рік життя, світлої пам’яті Януш Куртика був незламний, невтомно повторював, що підлегла йому організація до кінця виконуватиме свою головну функцію – відкриття широкому загалові архівних джерел, публікування їх з метою донести правду до кожного. Часто він повторював слова Євангелія: «Істина зробить вас вільними». Смерть Януша Куртики стала логічним завершенням його справи. Його ім’я, в числі імен інших жертв Смоленської трагедії, буде вирізьблене на дошці над місцем поховання президентської пари та завжди промовлятиме до нащадків, закликаючи їх знищити у собі страх.
Колега
Куртика не раз працював в архівах України як дослідник, мав тут друзів. Мої старші колеги згадують його як надзвичайно виховану, галантну і товариську людину, здатну жертвувати власними часом та зручністю для своїх близьких. Останні п’ять років він буквально жив у приміщенні свого інституту у Варшаві; не раз чув від приятелів зауваження, що не дуже добре жити на роботі, але, власне, ця робота і була його життям. Щоп’ятниці мчав додому, до Кракова. Там була родина, друзі, виплеканий Краківський відділ ІНП. Так само він приїхав додому 9 квітня 2010 р. – востаннє.
23 квітня 2010 р. рідна земля прийняла його назавжди. Поховано Януша Куртику на Раковіцькому цвинтарі у Кракові.
Серед коментарів до одного з його інтерв’ю мені в око впав один, який найкраще виражає наш світлий смуток за цією великою людиною: «… в нього було стільки планів (…), а нам тепер доводиться лише збирати крихти наших спогадів. Честь його пам’яті. Януш, нехай тобі насниться твоя Польща, вільна, багата і демократична».
Фото з сайту: niezalezna.pl
Довідка «КВ»
Януш Куртика народився 13 серпня 1960 р. у Кракові. Закінчив Ягеллонський університет. 1995 року захистив докторат при Інституті історії Польської Академії Наук. Є автором близько 140 наукових праць, серед яких – книги «Generał Leopold Okulicki «Niedźwiadek» 1898-1946», «Tęczyńscy. Studium z dziejów polskiej elity możnowładczej w średniowieczu», «Odrodzone Królestwo. Monarchia Władysława Łokietka i Kazimierza Wielkiego w świetle nowszych badań». Редагував низку наукових видань, серед яких чимало присвячених радянським репресіям та антикомуністичній боротьбі поляків у період 1944-1989 рр. Був членом шерегу наукових товариств, лауреатом декількох державних нагород, останньою з яких була Командорська зірка ордену Відродження Польщі, яку він отримав 2009 р. з рук президента Лєха Качинського.
фінансово.
Щиро дякуємо!
