Тема онлайн-конференції «Конфесійні ЗМІ: проблеми редагування, особливості аудиторії»
Запитання від Світлана Бабинська
Христос воскрес! Отче, знаю Вас не тільки як талановитого медійщика, а і як доброго душпатиря. Отже в мене питання про правду. Якщо я, як журналіст маю обов`язок висвітлювати правду, також як християнка покликана до цього, то якже мені подавати правду про певні аспекти церковного життя, які, наприклад, єрархія (або керівництво РО) воліла б не афішувати, але які паскудять життя багатьом вірянам і не тільки?
Воістину Воскрес!
Вітаю, пані Світлано! Дякую на доброму слові. Я дуже зачервонівся і далі не можу писати…
Так, журналіст – це слуга правди, а тим паче християнський журналіст. Світська влада, а також церковна не є вищою кастою самим фактом того, що є владою. Це так само люди, які повинні відповідати за свої вчинки. Про владу потрібно говорити правду, незважаючи на те, що це часто буває невигідно.
Ми стали свідками гарного прикладу журналістів ТСН, які ризикують втратити роботу, але не хочуть втратити самих себе і власну совість.
Пані Світлано, кожна людина, та й журналіст зокрема, щодня робить вибір: йти за правдою чи за зручністю. Правда не завжди зручна, але без неї взагалі жити неможливо. Питання вибору – перед кожним.
Запитання від Олег
Слава Ісусу Христу! Як пояснити те, що 70% відвідувачів сайту «КРЕДО» приходять з США? Невже там настільки велика аудиторія україномовних римо-католиків?
Навіки слава!
Вітаю, пане Олеже! Ми були б не проти, якби нас так багато читали в США, де зрештою є дуже багато українських емігрантів. Найбільше читачів нашого сайту з України – 80,01 %, решта з-за кордону: 6,55 % – з Польщі, 3,66 % – з Італії, 1,83 % – з США, 1,43 % – РФ.
Вас скоріш за все ввела в оману ось ця статистика http://www.alexa.com/siteinfo/credo-ua.org. Це результат, зібраний з браузерів, в котрих стоїть Alexa Toolbar, або інформація що якимось чином попала в Alexa, де є вкаладка Audience. Фактично поданий в Alexa відсоток показує не кількість відвідувань, а кількість відвідувань читачами, котрі так чи інакше шлють статистику в Alexa.
Запитання від anatolius
1. Отче, як Ви оцінюєте загальний стан католицьких медіа в Україні? Греко-Католицьких і Римо-Католицьких?
2. Наскільки в церковних ЗМІ є актуальним класичний девіз журналіста «Люди повинні це знати»? Де є межа між доцільністю викладення матеріалу («не нашкодити») і замовчуванням певних явищ і проблем?
1. Як на мене, то стан католицьких медіа в Україні бажає кращого. Наразі Католицька Церква в Україні ще не усвідомила наскільки важливо грамотно подавати інформацію, створювати свої ЗМІ та втримувати їх на належному рівні. Це тим паче болить, оскільки в доктрині Католицької Церкви про необхідність католицьких медіа сказано та написано було дуже багато. Наразі справи виглядають так, що в душпастирських планах (де такі є) більше ресурсів вкладається в цемент, аніж в проповідування, також за допомогою медіа-ресурсів. Прес-секретарі в єпархіях є скоріше винятком аніж правилом. А такі прес-секретарі повинні бути не лише в єпархіях, а й у парафіях. Про парафіяльні сайти мова була вище. Єпархіяльні сайти в римо-католицьких дієцезіях з’явилися зовсім недавно. Про всі греко-католицькі не знаю.
Слід віддати належне тим людям, які працюють в церковнх ЗМІ, бо зробили чимало. Але праця Католицької Церкви в Україні у сфері ЗМІ на сьогодні лише в зародку, все ще по переду.
2. Не можу говорити про всі церковні ЗМІ, адже кожен із них – це своя, окрема «парафія». Факт, що така межа повинна стояти. Церковні ЗМІ не повинні бути такими самими як тзв. світські ЗМІ, як і світські ЗМІ ніколи не будуть такими як церковні. Інформація має велику силу і значення, тут Америки я не відкрию – це аксіома. Повинно бути золоте правило між «люди повинні це знати» та «не нашкодь». Замовчувань не повинно бути, а також не повинно бути висвітлювання неперевіреної інформації. Слід керуватися мудрістю. Як на мене, то дуже часто шкода завдається саме тим, що деякі теми замовчуються та не порушуються або взагалі, або недостатньо.
Ставлення питання «порушувати проблему чи ні» має на увазі, що реципієнти раніше не могли чогось довідатися. Отож, якщо ми про це не скажемо, то про це знати й не будуть. На сьогодні ця модель є неактуальною. Поки люди довідаються про якусь подію із церковного ЗМІ, то вони про цю подію вже давно знатимуть із інших джерел. Підхід до цього питання вимагає зміни пріоритетів у церковних ЗМІ, які повинні не так повідомляти про якусь подію, як пояснювати позицію Церкви до тієї події чи явища.
У січні 1984 р. близько тисячі журналістам Іван Павло ІІ сказав, що Церква повинна бути як ДІМ ЗІ СКЛА, де всі можуть побачити, що відбувається, і як вона свою місію вірності Христові і євангельському переданню.
Джон Патрік Фоллі, голова Папської Ради у Справах ЗМІ додав, що журналісти повинні допомагати мити вікна того дому.
Це лозунг для церковного медійщика.
Вирішення медійного питання в Католицькій Церкві бачу в освіті. Чим більше католиків знатимуть що їхня ж Церква вчить про медіа, тим більше будуть користуватися саме цим вченням, а не баченням окремих осіб із духовенства, які дуже часто мають позиції відверто протилежні вченню Католицької Церви.
Запитання від Орест Іванчо
Отче Миколо, моє запитання не стосується провідної теми, але воно стосується РКЦ. Чому серед клиру РКЦ в Україні такий великий відсоток іноземців? За статистикою Держкомнацрелігій їх майже половина. І протягом останніх років пропорція не змінюється. А щодо ЗМІ, чи є якісь наукові журнали РКЦ в Україні?
Вітаю, пане Оресте! Після довгих років войовничого комунізму, на початку дев’яностих років римо-католицького духовенства було лише кілька осіб. Тому допомагали священики-іноземці. Пропорція змінюється. Щороку священики-іноземці повертаються додому та висвячуються місцеві.
В Інституті Святого Томи з Аквіну видається квартальник.
Запитання від Валентин
Вітаю Вас, шановний о. Микола.
1) Чому сьогодні християнська періодика на такому низькому рівні і як це питання можна вирішити? Ваша думка.
2) Як ви відноситеся до обряду хрещення у дорослому віці? Також, важлива ваша особиста думка. Дякую Вам за щирі відповіді.
Вітаю, пане Валентине!
1) Тому що християни ще себе не віднайшли в сучасності, думаємо, що сьогодні можна діяти тими ж засобами що сто років тому.
Я не знаю як вирішити. Але знаю, де шукати відповідь. Потрібно серйозніше ставитися до слів Христа: «Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє». Треба йти, колись на майдани, сьогодні – в пресу та інші ЗМІ.
2) Позитивно ставлюсь. Тим паче, якщо людина не була хрещена в дитинстві, а зараз це робить свідомо та добровільно. Ще позитивніше ставлюсь до хрещення немовлят з умовою, що їх будуть виховувати в християнському дусі. Негативно ставлюсь до хрещення «про всяк випадок», «щоб не плакало», «щоб вроки не чіплялися» і т.д., тобто, коли хрещення приймається не з віри, а з інших причин, навіть на перший погляд добрих. Хрещення може прийматися лише з віри. Самої людини або її батьків у випадку хрещення немовляти.
Одного разу я відмовив батькам хрестити дитину, бо бачив, що ці батьки не будуть виховувати у вірі, хрестять для годиться. Був великий скандал. Але я інакше не можу. Хрещення – це не забавка. Переважно я дуже тішуся хрещенню, батьки дійсно хочуть виховувати дитину у вірі і це добре усвідомлюють. В реалізації це буває так як все у житті – по різному, але хочуть і багатьом батькам дійсно вдається виховувати у вірі своїх дітей.
Стосовно дорослих. В Україні є багато нехрещених. Не вважаю, що їх потрібно насильно хрестити, чи навіть їх якось схиляти до цього. Цим людям потрібно показати перспективи життя з Богом, зрозуміти навіщо їм Христос та спасіння. А вони вже нехай вибирають. Віра повинна бути свідомою.
Запитання від Ірина
Вибачте, отче, що не по темі. Але мені дуже важливо знати Вашу думку. Є одна дорога мені людина, не хрещена. Й він вважає, що то й не потрібно. Ось цитата: «Можна вірити в Бога та не ходити в церкву та навіть бути нехрещеним. Це нормально.» Прокоментуйте, будь-ласка, чи це дійсно нормально? Дякую.
Вітаю пані Ірино!
Згідно його світосприйняття – це нормально. Він дійсно може вірити в Бога і не ходити в церкву та бути неохрещеним. Це його право як вільної людини. Але увага – в такому випадку він вірить не в справжнього Бога, а в свого приватного, собою вигаданого.
Щоб трохи розібратися в цій ситуації, слід собі дати відповідь на питання – а що таке взагалі віра? Можливо, мається на увазі лише погодження із фактом, що десь там є хтось, хто створив світ, можливо, це Бог. То це не віра.
В посланні апостола Якова 2, 19 читаємо: «і біси вірують, та тремтять». Темні духи добре знають що Бог є і яким Він є, не лише припускають що Він, можливо, десь є, вони це знають, але бісів не можна назвати віруючими. Віра – це щось більше аніж припускання про існування Бога.
Слово «віра» співзвучне та близьке по значенні із словом «вірність». Вірити в Бога – це бути йому вірним, виконувати Його волю, бути слухняним Богові.
Бог об’явився в Ісусі Христі, який заснував Церкву, в ній ми йдемо до спасіння.
Скоріш за все, ми маємо справу не з віруючою людиною, а з агностиком, який хоч і має певні намагання пошуків Бога, але вони зупиняються на практичному атеїзмі.
Хоч ще раз повторюсь, кожна людина має право вибирати як їй вірити, це її право. Не може лише називати невірства – вірою.
Щиро Вам бажаю, Ірино, допомогти цій людині зустрітися із Богом. Такі зустрічі змінюють та роблять щасливим.
Запитання від Ігор, Львів
Отче Миколо, часто, коли читаю релігійні видання, то здається, що автори не вміють говорити звичайною, людською мовою. Те саме можна говорити і про проповіді. Звідки автори набираються такого «клерикального» сленгу, особливо, коли вони не священики? І чому вони його використовують, що цим хочуть показати?
Вітаю, Ігоре! Мені складно говорити про мотиви інших людей. Напевно, кожен з авторів хоче показати щось своє, інше. Можливо, такий сленг дає почуття приналежності до особливої «одуховленої» касти, відчуття досягнення чогось таємничого. Можливо, справа в комплексах, які змушують приховувати складними словами власну некомпетентність. Це відбувається згідно принципу – «чим складніші та вишуканіші слова, тим мудріше виглядатиму» (дарма, що в сумі ті всі слова нічого не означають). В тих випадках, коли я зустрічався із подібним, то на мою думку це був наслідок недостатнього підготування проповіді чи статті, коли автор сам не зовсім знає, що хоче сказати, а сказати щось треба.
Запитання від Алла Бойко
Завжди з величезним інтересом і із задоволенням читаю CREDO. Отче, дякую за відповіді, які щойно прочитала – вони дійсно дуже цікаві. Прошу дати відповіді на такі мої питання:
1. Чи враховує редакція CREDO так званий аудиторний принцип? Тобто, чи задовольняєте потреби всієї аудиторії, яка поділяється не лише взагалі на вірних РКЦ,а й на людей різного віку, статі, професій тощо?
2. Чи плануєте розширювати аудиторію? Якщо так, то яким чином? 3. З якими проблемами редагування CREDO стикаєтcя у повсякденній праці? Дякую за відповіді.
Вітаю, пані Алло! Будь ласка. Дякую й Вам.
Ні, до всіх ми не пишемо, це неможливо і не входить в концепцію CREDO. Дещо орієнтуємося, хто є нашими читачами, намагаємося вийти назустріч їхнім очікуванням.
Так, плануємо. Як вже писав вище, хочемо щоб часопис був в багатьох інших місцях, де є наші читачі. Але це організаційне питання. Наразі, поза парафіями часопис не продається. Хотілося б, щоб таких парафій було більше. Розвиток залежатиме від того, наскільки окремі настоятелі захочуть,щоб їхні парафіяни мали таке видання. В якомусь сенсі, смаки настоятеля – смаки парафії.
Сайт розширює свою аудиторію якимось чином сам-собою, людям подобається його контент, друзі радять друзям, «кидають» лінки. Використовуємо соцмережі: твіттер, фейсбук, живий журнал.
Проблеми найрізноманітніші. Від банального «як встигнути» по «чи це беремо». Кожна доба має лише 24 години. Оскільки цього неможливо змінити, то до цього потрібно пристосуватися і встигати наскільки можна з роботою. Завжди є бажання охопити всі католицькі новини та аналітику плюс суспільні матеріали, які стосуються життя та моральності. Але потрібно вибирати, над якоюсь темою працювати, а якусь відкинути.
Одна з проблем – цікаво писати про релігійність. Читачі не будуть читати будь-що, їм потрібно представити духовне життя так, щоб їм хотілося про це прочитати.
Наступна проблема – це коментатори. Майже всі наші коментатори – це переважно зрілі люди, однак інколи трапляються не зовсім адекватні тзв. «тролі». Приміром, чіпляється коментатор якоїсь теми і лише її мусолить або ображає інших, намагається привернути до себе увагу. Начебто, нічого страшного, нехай собі пишуть, але поряд із такими людьми не завжди інші, врівноважені люди хочуть коментувати. Рівень культури в інтернеті загалом – залишає бажати кращого. Інколи юзери ховаючись за ніком виливають бруд на інших у коментарях. Спілкування повинно розвивати, робити кращим а не навпаки. Хоч з іншого боку, проблемне спілкування допомагає нашим читачам зрозуміти або переосмислити у що вони вірять і чому. А віра має бути свідомою.
Дякую РІСУ за можливість провести цю веб-конференцію.
Дякую читачам за запитання!
Нехай Господь благословить!
фінансово.
Щиро дякуємо!
