3 червня 1978 кардинал Йозеф Ратцингер, який був тоді архиєпископом Мюнхена і Фрайзінгу, виголосив в ефірі радіостанції «Zum Sontag» роздуми, приводом до яких послужив 11-й чемпіонат світу з футболу, який тоді відбувався в Аргентині. У 1985 році цей виступ було опубліковано в збірці есе Й. Ратцінгера з дещо зміненим початком.
Якщо в ці дні почитати газети, послухати радіо або подивитися телебачення, легко помітити, що домінує одна-єдина тема – Кубок світу з футболу. В 1970 році 700 мільйонів людей стежили за чемпіонатом світу по телебаченню; в цьому році їх напевно буде більше.
Футбол став глобальною подією, яка збирає людей з усього світу і через усі кордони в одне «місце для душі», де всіх їх об’єднують надії, тривоги, пристрасті і радість. Навряд чи якась інша подія може викликати подібний ефект.
Звідси видно, що ця подія повинна бути звернена до чогось фундаментального в людях, і це приводить нас до питання про те, в якій сфері знаходиться сила спорту.
Песиміст скаже, що щось схоже мало місце в Стародавньому Римі. Гасло народних мас було «panem et circenses» – «хліба і видовищ». Їжа і гра формували стиль життя суспільства, що розкладалося, і не знало більш високої мети.
Проте навіть якщо погодитися з цим, цього не буде достатньо. Варто було б задатися питанням: «У чому полягає чарівність гри, що робить її такою ж важливою, як їжа?» На це питання можна відповісти, звернувши погляд у Стародавній Рим, де крики про хліб і видовища були проявом бажання райського життя, яке було б ситим і переповненим неробством.
Тому що саме це і означає гра – абсолютно вільну дію, без мети і без необхідності здійснювати її, але в той же час, вона захоплює та задіює всі сили людини.
У цьому сенсі спорт стає свого роду передчуттям раю: вийти з рабської залежності від нашого повсякденного життя і його турбот у вільну серйозність, яка надавалося тому, що не повинно бути серйозним, але що саме тому є прекрасним.
Так спорт долає повсякденність. Однак у нього є й інша характерна риса, що має значення особливо для дітей – він є підготовкою до життя. Він символізує саме життя, вільно спрямовується вперед.
Мені здається, що чарівність футболу полягає в тому, що він досить переконливим чином поєднує в собі обидва ці аспекти.
Він спонукає людину взяти себе в руки, так, щоб за допомогою тренування він міг мати контроль над самим собою, з допомогою контролю – майстерність, а за допомогою майстерності – свободу.
З іншого боку, футбол також вчить людину дисциплінованої співпраці з іншими. У командній грі людина вчиться ставити свою індивідуальність на службу цілому. Спорт об’єднує людей у прагненні до спільної мети: від успіхів і невдач кожного залежать успіхи чи невдачі всіх.
І нарешті, спорт вчить чесній боротьбі, в якій правила гри, яких дотримуються всі, зв’язують і поєднують суперників. Ігрова свобода, коли все зіграно так, як повинно, серйозність змагання – перетворюються на свободу завершеною гри.
Спостерігаючи гру, глядач ототожнює самого себе з грою і гравцями. Він відчуває себе одночасно частиною командної гри та змагання, він бере участь в серйозності гравців і в свободі їх дії. Гравці стають символом його власного життя, і навпаки. Гравці знають, що глядачі бачать у них самих себе, отримуючи від них підтримку.
Звичайно, все це може бути знівечене комерційним підходом, що огортає все похмурим грошовим покровом і перетворює спорт в індустрію, яка здатна породжувати нереальний світ жахливих масштабів.
Однак цей ілюзорний світ не може існувати, якщо спорт заснований на таких позитивних цінностях, як підготовка до життя і вихід з нашої повсякденності назустріч нашому втраченому раю.
Тим не менше, в обох випадках це означає знайти дисципліну для свободи, готувати себе до правил спільної праці, до змагання і самодисципліни. Можливо, якщо ми будемо думати про це, спорт може навчити нас жити по-новому.
Адже спорт робить наочною фундаментальну істину: людина живе не хлібом єдиним. Так, матеріальний світ – це лише переддень справжнього людства, світу свободи. Однак та свобода заснована на правилах, на дисципліні спільної праці і чесного змагання, вона не залежить від поверхневого успіху або свавілля, а тому вона справді вільна.
Спорт як життя. Якщо ми подивимося на це глибше, тоді феномен світу, схибленого на футболі, може дати нам щось більше, ніж просто видовище.
Монс. Йозеф Ратцінгер,
Архиєпископ Мюнхену і Фрайзінгу
3 червня 1978
фінансово.
Щиро дякуємо!
