Лк 12, 32-48
Порівняння наших стосунків із Богом зі стосунками між рабами й панами може бути не тільки незрозумілим, а й образливим. Ісус хоче, щоб ми були не Його рабами, а друзями. Як же розуміти слова, скеровані, здається, до свідомості раба? – Хтось буде битий менше, хтось більше, але раб і так дістане свої батоги. Не дуже зрозуміла наука бути добрим і справедливим «з-під палиці». Можливо, сьогодні героями притчі були би власник і працівники фірми, а «мудрим домоправителем» – менеджер. Тоді стимули були б інші: премія чи підвищення, або страх бути звільненим. Але хоч як бери – сенс оповідання залишається той самий.
Розуміємо, однак, що це не Бог хоче зробити нас невільниками: ми Його творіння, і хочемо того чи ні – належимо Йому. Христос, як знаємо, прийшов не для того, щоб Йому служити, але щоб послужити самому та віддати за нас своє життя. Який ще господар стане прислуговувати своїм рабам, як зробив це Він? Христос кличе нас до справжньої свободи дітей Божих, але, на жаль, «психологія раба» так глибоко сидить у нашому єстві, що частенько хазяйський батіг буває для нас єдиним заохоченням до навернення. Якщо ми звертаємося до Бога тільки тоді, коли в нашому житті щось змінюється на гірше, якщо прагнемо тільки дістати від Нього те, що заспокоїть нашу хтивість, то чи ж ми не раби своїх пристрастей?
Слово «раб», використане Ісусом, не повинно асоціюватися в нас з образом невільника, що його ми винесли з уроків історії класової боротьби в радянських школах. В цьому разі «раб» – це синонім, по-перше, повної залежності від господаря; по-друге, повної відданості та вірності йому. Наш небесний Господар поставив нас над усіма своїми творіннями, кожному з нас призначив окреме завдання (комусь більше, комусь менше) і обдарував талантами, щоб ми могли його виконати. Тому Він вправі вимагати звіт про нашу працю. Чи будемо виконувати її з-під палиці, боячись Його гніву, чи з любові до Нього – як Його вірні раби? А статус друга не дає нам права байдикувати й марнувати Його дари.
Іреней Погорєльцев ОР
Всі людські, земні уявлення про владу і власність Господь легким порухом руки перевертає догори дном. Він ошелешує апостолів заявою: Отець віддав їм Царство. Ого!!! Однак на зміну природному захватові настає нерозуміння й розгубленість. Дуже вже несхоже це Царство на те, до чого люди звикли споконвіку. Надто несхожа влада Отця на людську.
В нашому світі влада й гроші йдуть пліч-о-пліч – а Христос велить не зберігати майно, але просити й роздавати милостиню. В нашому уявленні влада й достаток закладають пишне, яскраве життя, повне задоволень – а Христос велить відкинути зайве, зосередитися на головному, внутрішньо зібратися й цілком зануритися в напружене очікування. В нашому світі влада – це свобода дій, а Христос наполягає, що всі люди – слуги Божі. І що в кого повноважень і можливостей більше, в того більше відповідальності перед Богом.
Багато хто волів би простіший подарунок: царство земне, людське. Власне, тому Господь звертається до «малої отари»: Він знає, що на такі умови погодяться далеко не всі…
Розгадка Божого підходу в тому, що не скарб належить серцю, а серце належить йому. Саме скарб (хоч би який він був) керує людиною, він є рушієм думок, мотивів, дій, визначає цілі й диктує поведінку. Іншими словами – ти належиш тому, що (кого) любиш. Належиш тією мірою, якою любиш. І жодні «правильні ідеї» не допоможуть людині спастися, якщо вона їх лиш декларує, а внутрішньо скерована в інший бік. Аби увійти в Царство Отця, потрібно прожити життя так, щоб серце не мало інших скарбів, крім Бога. Колосальний переворот цілої особистості, величезна праця з розбору завалів у серці, безліч жертв, випробувань і болю – ось що таке дорога в Царство. Але Творець не бажає, щоб ми шукали легкі шляхи. Христос завищує «лінію горизонту» й не дозволяє учням вдовольнятися маленькими земними цілями – Він ставить перед нами завдання воістину божественне за масштабом і складністю. Проте Він же й дає сили та можливості впоратися з ним. І якщо ми називаємо себе християнами, то чи можемо відмовитися?
фінансово.
Щиро дякуємо!
