Напевно Аквінат не є легким для зрозуміння. Але пропоную читачам застосувати до преси погляди святого на фальш у думці та почуттях. Ми дістаємо багато інформації – політичної, рекламної, релігійної. Часто люди потрапляють у хитросплетіння обману. І зрештою не знають, у що і в кого їм вірити.
Чи фальш існує в думці?
Відповідь: Так само, як річ має існування завдяки своїй формі, так і сфера пізнавальна пізнає завдяки подібності, тобто формі пізнаваної речі.
Хоча річ натуральна не страждає через нестачу існування, яке вона має відповідно до того, що вона вже у певній формі існує, проте їй може бракувати якоїсь риси або частки. Наприклад, людина може страждати через відсутність обох ніг, але вона ніколи не перестає бути людиною; так само й зі здатністю пізнавати. Вона не зраджує, і не бракує їй нічого для пізнання тієї речі, до чого буття зробило цю річ подібним; але може мати недоліки і розчаровувати в пізнанні якоїсь приналежності або того, що є частково пов’язане з річчю, в тому сенсі, як це сказано про зір, що не помиляється він, пізнаючи свій власний предмет; він може тільки помилятися при пізнанні загального, що має стосовно цієї речі якби віддалену приналежність.
Далі, як почуттю надає форму (і то безпосередньо) подоба пізнаваного предмету, так і здатності розуму надає форму подібність суті речі. І як почуття не помиляються у своєму пізнанні, так і мислення не помиляється, розуміючи, «чим що є». Але може помилятися, коли поєднує або розділяє поняття; це трапляється тоді, коли тій речі, суть якої є пізнана, надається щось таке, що до неї не належить, або щось їй протилежне. Фальш може бути в думці не тільки в тому розумінні, що мисленнєве пізнання є фальшивим, а й у тому, що мислення усвідомлює свою фальш, подібно як і свідомо пізнає правду.
Отже, фальш принципово існує тільки в думці, що зіставляє поняття, а не в думці, що творить поняття, тобто розуміє суть. Але визнаємо, що і в слабко пізнаваній суті речі може з’явитися фальш; а саме тоді, коли це зіставлення є помилковим. Це може статися, по-перше, коли визначення однієї речі переноситься на іншу; наприклад, коли визначення кола переноситься на людину; в такому разі визначення однієї речі є фальшивим стосовно іншої. По-друге, коли мислення сполучає в одне визначення такі члени (частини), які неможливо поєднати в одне. В такому разі визначення є не тільки фальшивим стосовно цієї речі, а й фальшивим саме в собі; наприклад, якщо сказати: «Тварина є розумне чотириноге».
Отже, якщо йдеться про розуміння суті нескладних речей – наше мислення не може помилятися, бо або розуміє в правді, або нічого не розуміє.
Оскільки власним і правильним предметом мислення є суть речі, то ми лиш тоді можемо сказати, що щось розуміємо, коли з’ясуємо суть. Так потрібно розуміти слова Августина: «Кожний, хто помиляється, не пізнає того, в чому помиляється», бо якби належно пізнав – не помилявся б.
Сума Теології, ІІ
фінансово.
Щиро дякуємо!
