Любов з почуттями найчастіше плутають закохані, залежні та інтелектуали.
У переважній більшості текстів з психології, які мені доводилося читати, любов ототожнюється з почуттями і, як наслідок, трактується як одне з почуттів. Я натомість переконана, що психологічні теорії в цій справі не згідні з очевидними фактами, бо любов – це постава, а не почуття. Коли починаю дискутувати на цю тему, то психологи зазвичай твердять, що любов можна трактувати як почуття в тому плані, що – згідно з їхніми переконаннями – почуття має не лише аспект переживання, а й когнітивний, тобто аспект пізнання. Іншими словами психологи твердять, що почуття «думають». Це очевидна персоніфікація почуттів, тобто трактування емоцій у такий спосіб, ніби вони є особою. Такого типу персоніфікація допускається в літературі, але не в науці.
Це особа має емоційний і когнітивний вимір, а також десятки інших сфер, між іншим сферу відносин, свобод та цінностей. Це особа любить, а не її почуття чи стани свідомості. Якщо хтось зважується кохати, то в свою поставу любові включає цілого себе і кохає цілим собою – а не лише своїми почуттями! Така людина виражає любов за допомогою цілого багатства своєї людяності, починаючи від тілесної та біохімічної сфери через психічну, моральну, духовну та суспільну. Власне тому людина в стані любити навіть тих, по відношенню до кого переживає неприємні відчуття, наприклад відчуття кривди або розчарування. Любов – це постава людини по відношенню до себе самої і до інших осіб, а почуття – це спосіб переживання цієї постави.
Коли йдеться про почуття, то їх можна назвати способами переживання даною людиною її контактів з собою та з іншими особами. Почуття народжуються спонтанно і тому не підлягають моральному оцінюванню. Ми не можемо їх собі наказати або заборонити. Наприклад, ніхто з людей не може наказати ані заборонити собі емоційного захоплення іншою особою, або почуття образи по відношенню до кривдника. Реагування самими почуттями може призвести до дуже болючих наслідків. Інколи навіть до вбивств (наприклад, з ревнощів) чи до самогубств (з розпачу), а також до залежностей, особливо до залежності від іншої людини. Той, хто кохає, завжди переживає почуття, але не керується тільки ним. Натомість така людина керується турботою про тих, кого любить.
Пункт виходу для любові – це свідоме і добровільно прийняте рішення турбуватися про когось, а реалізація цієї турботи полягає на таких способах розмов або поведінки по відношенню до іншої людини, які допоможуть їй доростати до мудрості, любові і працелюбності, адже саме завдяки цим здібностям ми можемо зазнати тривалої радості життя. Любити – це означає не лише підтримувати дану людину і стимулювати її розвиток. Любити – це також оберігати іншу особу від того, що становить найбільшу небезпеку для людини, тобто від бездумності, егоїзму та лінощів.
Той, хто наполягає на тому, що любов – це почуття закладає, (опираючись на відповідній ідеології, а не на спостереженнях за дійсністю!) що в людині ніколи не виникають суперечності між почуттями та свідомістю, свободою чи прийнятими даною людиною моральними принципами і ієрархією цінностей, якими ця людина хоче керуватися. Якби любов справді була почуттям, то найміцніше б любили маленькі діти, а також психічнохворі, адже саме ці дві групи людей, як правило, переживають найсильніші почуття. Людина не може зобов’язатися до певних почуттів, а лише до визначених постав. Любов була б не поставою, а лише почуттям тільки тоді, якби людина не була свідомою та вільною особою, а потоком біохімічно зумовлених переживань. У мене виникає враження, що найчастіше любов з почуттями плутають закохані, залежні та інтелектуали.
Магдалина Кожеква, bosko.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
