Божий чоловік

Місіонерський застій Церкви в Європі контрастує з запалом мусульман у навертанні іновірців.

Кілька днів тому я прочитала дві інформації, які у своєму контрасті стали для мене славнозвісним відром холодної води на голову. Одна з них розповідала про те, що Магомет все більше завойовує Європу. Адже на Старому Континенті нині проживає 23 млн. мусульман і вже є 11 тис. мечетей. Друга інформувала про місіонерський застій в Церкві. Під час свого недавнього візиту у В’єтнам голова ватиканської дикастерії, відповідальної за євангелізацію, зробив щось на кшталт іспиту совісті і прямо запитав: «Христос доручив нам навчати та хрестити, чому ми цього не робимо?» І я не думаю, що це було запитання, скероване лише до в’єтнамців чи священиків, чи місіонерів. Це було запитання про свідчення віри, скероване до кожного нас.

Бо те, що часто схиляє християн до переходу на іслам це – як видно з рапорту британського дослідницького інституту «Faith Matters» – передусім релігійний динамізм цієї релігії та… занедбання християнських Церков! Ми можемо обуритися і показувати пальцями на єпископів, які так мало в цьому плані роблять, чи на когось іншого з церковної верхівки. А можемо поглянути в дзеркало і повторити за святим Павлом: біда мені, якщо не проголошуватиму Христової Євангелії (1 Кор. 9, 16). І що? Чи й надалі можемо дивитися собі в очі з чистою совістю?

Кожен з нас може собі чимось дорікнути. І добре, інакше ми були б ходячими по землі ангелами. Однак, беззаперечним є той факт, що християнство дісталося в найдальші закутки земної кулі завдяки жертовному та відважному свідченню, а не завдяки модній сьогодні політкоректності чи відмінюваній на всі можливі відмінки толерантності.

Постулятором у беатифікаційному процесі Йоана Павла ІІ став о. Славомир Одер. Я запитала його, якого саме Папу він зустрів під час тих майже шести років роботи, яка невдовзі завершиться беатифікацією Кароля Войтили. Він відповів: «Це був Божий чоловік, який став слугою людей, щоб і вони змогли зустріти Бога. Це був священик, який був так близько до людини, що його свідчення торкнулося не лише тих, хто вірив у Христа, але й тих, хто ніколи не мав нагоди Його пізнати».

І саме цього нам найбільше треба на всі дні, які залишилися до беатифікації але й на цілі роки після неї. Цього ставання Божими людьми. Кожен у власному житті і серед тих обов’язків, які виконує.

Беата Зайончковська, wiara.pl