Це дивна Книга. Принаймні, як на Святе Письмо. В ній стільки меланхолії, стільки сумнівів, стільки, здавалося б, безнадії. А однак – це одна з біблійних Книг яка належить до збірки Книг, написаних під натхненням Господа. Чи не це добрий знак?
Якщо відкинути марну надію – зможемо осягнути ту справжню. Тоді, навіть якщо будемо з головою занурені у смуток, на самому дні серця затеплиться промінчик надії. І освітить сутінки щоденності.
Проповідник, якого мучать сумніви, написав свою Книгу, керований Божим натхненням. Людський смуток, розчарування, безнадія Богові не відразливі. Він їх розуміє. Чи ж це не потіха для засмучених?
Марнота марнот, каже Проповідник, марнота марнот – все марнота.
Це дивно. Як можна шукати сенсу життя з кимсь так сильно розчарованим? Чи читання цієї Книги не підштовхне людину до ще більшої безнадії? Цілком можливо. Але навіщо обманюватися? Якщо життя не варте віхтя соломи, то навіщо вдавати, що все інакше? Чи ж не краще, замість сп’янитися ілюзорними надіями, з гідністю прийняти болючу правду?
Проповідник не переступив певної лінії. Разом з більшістю авторів Старого Завіту він не вірив у воскресіння. Ця думка з’являється аж в цілком останніх книгах Старого Завіту (які ми сьогодні знаємо тільки у грецьких версіях), а цілком чітко цю ідею продемонструє подія, яка відбулася з Ісусом Христом. Але власне тому Книга Проповідника настільки виняткова. Зриваючи покров ілюзій вона показує, яким позбавленим сенсу було б життя, якби не надія на воскресіння.
Ти боїшся? Якщо віруєш в Ісуса Христа, то вже не маєш чого боятися. Твоє сьогодення опромінене блиском безсмертя. Можеш спокійно разом з Проповідником зануритися в безнадію. Принаймні, після прочитання цієї Книги, перестанеш так, як багато інших людей, живити марну надію на те, що земне життя без надії на вічність – це щось більше ніж солома, яку несе вітер.
Жахливо? Та ні. Людина відчуває правду. Інколи ми пробуємо заглушити її в собі, але десь там глибоко, в закутках серця знаємо, як все насправді. Адже знаємо, що всі помремо. Звідси й неспокій. Страх, який земна метушня, праця, подорожі чи забави можуть тільки заглушити. Якщо відкинути марну надію – зможемо осягнути ту справжню. Тоді, навіть якщо будемо з головою занурені у смуток, на самому дні серця затеплиться промінчик надії. І освітить сутінки щоденності.
Анджей Мацура, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
