Рано чи пізно кожен з нас ставить перед собою запитання: хто я, навіщо і куди йду? У християн-католиків є чудова традиція, що бере початок у старозавітній історії. Це проведення реколекцій – днів духовного зосередження, роздумів про Бога …
Нинішні реколекції (лат. «recolligo» – «збираю») частково видозмінили свою форму, але зберегли суть. Учасником однієї з них, організованою настоятелем храму святого Архангела Михаїла в Павлограді о. Анджеєм, став і журналіст «ПВ». Місце духовного усамітнення і зосередження – селище Ясіня на Закарпатті.
У нашій спільноті – вся Україна
«Умови будуть спартанські, повне самообслуговування, журналістам – ані найменших поблажок», – попереджає мене колега з радіо «Самара» Тетяна. Це вона клопоталася за мене перед священиком, якого знає вже не перший рік. Два дні дороги – і ми на місці.
Ясіня – селище невелике, у самому серці Карпат. Поруч знаменитий курорт Буковель, гора Говерла, лижні спуски, мальовничі пейзажі. У розпорядженні групи (15 чоловік) – дерев’яний будиночок, побудований на кошти парафіян. У ньому дві спальні кімнати (чоловіча і жіноча з двоярусними ліжками), кухня, вітальня з каміном, спальня та крихітний коридорчик. На другому поверсі – молитовна кімната.
«Так, мити руки – і за стіл: ми всі вже пообідали, залишилися тільки ви», – мало не з порога торохтить нам з Тетяною харків’янка Вероніка. Вона й інша дівчина, Віка, приїхали раніше від нас і тепер заправляють на кухні. Сьогодні вони чергові. Ми вітаємо о. Анджея і його помічника о. Гжегожа, знайомимося з іншими братами і сестрами і сідаємо їсти суп. Запиваємо чаєм.
На вулиці за будинком кипить чоловіча робота – верещить ручна пила і стукає сокира. Це працюють хлопці: Йонас (з Артемівська, Донбас), Гріша (з Вінниці), двоє хлопців з Коломиї. Схоже, в нашій маленькій громаді географічно представлена вся Україна. І це завдяки особистим контактам учасників зі священиком. Я поки що для нього людина нова, з іншими він знайомий добре.
Дівчата куховарять, хлопці розпалюють камін…
Розподіл обов’язків у громаді чіткий: дівчата куховарить і прибирають, хлопці носять воду, ходять за продуктами і топлять камін. Камін не тільки створює затишок, але й обігріває весь будинок, тому вогонь в ньому намагаються підтримувати цілодобово. Що, втім, не завжди виходить – іноді чергові вночі засинають.
Дрова для розпалювання громада купує за свої гроші. Так само як і продукти. Тому ми з Тетяною теж робимо свій внесок у загальний бюджет. До речі, в спільнотному житі немає особливого старшинства і привілеїв – при необхідності священики теж ходять до криниці, виносять брудну воду, пиляють і рубають дрова.
Ех-х! Я замахуюсь сокирою і запускаю її лезо в товсте поліно. Сокира тупувата, та й рукоятка розсохлася – махати таким знаряддям праці небезпечно. «Ти обережніше!» – Попереджає мене Гріша. І спостерігає, як я марно намагаюся розколоти тверду деревину. Хлопці сміються. Через добу я вже можу ділитися досвідом розпилювання напівсирих колод і сухих дощок. На один вечір моїм напарником стає о. Гжегож …
Життя віруючих, які з’їхалися з усіх куточків України для духовного усамітнення і молитов в Ясиню, розписана по хвилинах. Очевидно, так і має бути в спільноті. О 8.00 – підйом, далі ранковий туалет (вмиваємося, чистимо зуби з кухля), сніданок (його випереджає молитва), вільний час – у дні мого перебування воно присвячено катанню на лижах і виходу в гори.
Приблизно опівдні – конференція, яка містить тематичну проповідь священика і діалог з групою. За цим йдуть обід, робота по будинку і, зрозуміло, час для переосмислення себе і для молитви. Реколекції – це ще й практика духовних одкровень, під час яких люди діляться один з одним досвідом віри. Тут багато чуєш такого, про що в повсякденному житті ніхто тобі і не розповість …
Тут і католики, і православні!
«Традиційно реколекції проводяться при монастирях, – розповідає трохи пізніше о. Анджей. – Віруючі приходять туди для усамітнення, щоб у тиші зустрітися з Богом. Виїзні реколекції потрібні більше молодим людям. В оточенні природи їм набагато легше відкрити себе Богові. Особливо в таких місцях, як Карпати, серед гір … Гори своїм виглядом кажуть про стремління вгору, в небо».
Виявляється, є реколекції індивідуальні та колективні, як наша. «Молитва у спілкуванні має велику силу, вона примножує нас духовно. Чому і Господь вчить нас молитися не «Отче мій», а «Отче наш», – говорить о. Анджей. І ще одне цікаве відкриття я зробив для себе в ці дні. Виявляється, учасником реколекцій можуть бути не тільки хрещені католики, а й православні. Як я, наприклад. Ось так!
Журналістська цікавість – вона заявляє про себе скрізь. Спілкуючись і слухаючи інших братів і сестер, ми з Тетяною спостерігаємо … Йонас – міцний хлопець, колишній десантник, любитель посперечатися. А душа в нього чутлива, як у дитини. Вероніка – невгамовна і дуже відкрита. Гріша – добряк і «чоловік в домі». Даша, Лєна, Віка, Юля … Характер у кожного свій, але всі вони тут аж ніяк не випадково.
Більш за все це розумієш під час молитви і служби. Тут не треба приховувати себе від інших, бо інші тут за тим самим, за чим і ти. «Побутові незручності – ніщо в порівнянні з тими надбаннями, які отримують люди, що пройшли через реколекції», – зауважує Тетяна, і я з нею погоджуюся …
За вікном гори, а ми – на колінах перед образом
«Ну, хто з вас сьогодні візьметься читати Перше читання?» – Отець Анджей обводить поглядом групу і зупиняється на мені. У його глибоких очах грають смішинки. Або мені так тільки здається? «Зможеш? – Запитує він мене. – Я покажу, в якому місці, і дам знак, коли потрібно буде почати». Поки я збираюся з відповіддю, вся група вирішує за мене: «Зможе!»
І ось він, напевно, найяскравіший і незбагненний для мого земного розуму момент – вечірня Служба. Сходи в кімнату, де кожен вечір відбувається богослужіння, дуже круті. І це теж сприяє особливому сприйняттю того, що відбувається … Мій вихід, і я таки дійсно зміг виразно вимовити цілий абзац Святого Письма!
О. Анджей розповідає притчу. Його голос звучить неголосно, в словах немає повчання, але є мудрість. Для мене, який і в православній традиції майже не тямить, кожен крок і кожне слово священика стають значущими. За вікном вечір і гори, а тут півтора десятка людей стоять навколішки перед образом Христа. У тиші ледь чутний шепіт чиєїсь молитви …
Двох днів виявляється так мало! І не тільки для відпочинку в мальовничому куточку української природи. Мало, щоб наблизитися до тих відчуттів, які переживають під час духовного усамітнення і молитви мої нові знайомі. Про це говорить і о. Анджей.
«У більшості людей, які беруть участь у реколекціях, навернення до Бога пов’язане саме з таким багатоденним усамітненням. Два тижні чи тиждень молитви, спілкування з Богом змінювали їх. Звичайно, в житті бувають і інші події, які навертають людину до Бога, – втрата близької людини, наприклад. Але все ж таки шлях реколекцій краще», – говорить о. Анджей.
Перед тим, як відправитися на вокзал до нічного поїзду (о. Анджей люб’язно погоджується підвезти нас з Тетяною), ми сидимо біля каміна. Одна з дівчат, Вероніка, ще не спить, погодившись дати нам невелике інтерв’ю. «Я хрещена католичка, – говорить вона. – І дуже часто буваю на таких реколекціях, де духовно набираюся сил, заряджаюся енергією, немов батарейка …
У мене з’являється більше терпіння, милосердя та любові до людей. Я це відчуваю, і ці зміни помічають мої близькі та друзі. Я вважаю, що кожному варто спробувати пережити свої реколекції. Тому що це дуже велике очищення для душі».
Переклад: CREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
