У беатифікаційній Службі Божій на площі св.Петра у Ватикані, під час якої Папа Бенедикт XVI проголосив блаженним Католицької Церкви свого попередника — Святішого Отця Йоана Павла ІІ, серед сотень ієрархів брав участь Преосвященний Владика Мілан Шашік ЗМ, Єпарх Мукачівської греко-католицької єпархії.
Після закінчення богослуження архієрей відвідав Українську редакцію Радіо Ватикану та в ексклюзивному інтерв’ю поділився своїми переживаннями з цієї нагоди. Варто зазначити, що владика Мілан є одним із тих 321 єпископів, яких висвятив блаженний Йоан Павло ІІ. В Україні служить ще один єпископ, висвячений Папою Войтилою. Це єпископ-помічник Києво-Житомирський РКЦ Станіслав Широкорадюк ОFМ.
Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з владикою Міланом Шашіком, з яким розмовляв о.Тимотей Коцур ЧСВВ:
– Преосвященніший Владико, сьогодні, коли Святіший Отець Бенедикт ХVІ зачитав акт проголошення блаженним Йоана Павла ІІ, над площами, над вулицями міста Рима знялася буря оплесків, а на очах всіх вірних було видно сльози радості та зворушення. А як Ви пережили цю подію?
– Так, Ви згадали сльози… Справді, сльози текли по моєму лиці сьогодні тому, що папа Йоан Павло ІІ для мене означає багато – в моєму особистому житті як священика, і як єпископа. І я дуже вдячний Господеві, що мав нагоду бути сьогодні тут, як був шість років тому на його похороні. І як понад вісім років тому він поклав на мене руки, коли висвячував у єпископи.
Я думаю, що це було загальне відчуття всіх присутніх. Я дивився на єпископів, між якими був, — то в них була та сама реакція: сльози на очах тих сотень єпископів, які сьогодні там були.
Це показує любов до Святішого Отця Йоана Павла ІІ, але я думаю, що в його особі – любов до Церкви, яку він очолював із Божого провидіння протягом 27 років, і ми всі були свідками того, що через нього Господь Бог насправді Святим Духом провадить свою Церкву. І сьогодні ми усвідомили, що беатифікація справді була завершенням, можна сказати, його життя, — але не його діяльності. Багато людей у світі вважають себе учнями Йоана Павла ІІ і я певен, що його наука продовжує діяти в житті людей.
– Отже, сьогодні можна було побачити католицький вимір Церкви, коли лунали різні мови, були присутні владики різних обрядів. Відомим висловом Йоана Павла ІІ, який до певної міри стосується також України, є фраза, що Церква “дихає двома легенями”, вказуючи на західну і східну традиції в Церкві. Єпархія, яку Ви очолюєте, є мультикультурною, мультинаціональною. Як, власне, це дихання двома легенями переживає Церква на Закарпатті?
– Богу дякувати, що католики обидвох обрядів, які живуть на Закарпатті, мають добрі відносини. Церква візантійського обряду є більшістю і є контакт, не лише в тижні, коли молимось за єдність християн, але коли користаємо взаємно і церквами: приблизно є 20 римо-католицьких церков, у яких моляться греко-католики, і близько 15 греко-католицьких , у яких моляться також римо-католики. Це є добрим знаком, допомагає нам розв’язати ті проблеми з церквами, які ми маємо, оскільки нам було повернено лише 30% наших храмів, а 70 залишилось у користуванні братів православних. Але, з другого боку, це допомагає будувати відносини; хоч стараємось, де є така потреба і можливість, побудувати і церкви. Дуже приємно було, наприклад, у минулому році, коли я посвячував одну церкву там, де греко-католики молилися понад 10 років у римо-католиків, і процесія на освячення почалася з церкви римо-католицької, де зібрався народ. Ішли потім спільно з римо-католицьким священником до нової греко-католицької церкви, де відбулось освячення, а крім української, Євангелії, було прочитано і на угорській мові. І це справді допомагає, щоб ми жили як християни: бо як говорити потім про екуменізм з іншими конфесіями, якщо би в Церкві, яку очолює один Пастир (ясно, що невидимий Голова — це Ісус Христос, але видимий Його заступник — Папа Римський), якби в такій Церкві ми не зуміли жити в порозумінні.
– Сьогодні ми були свідками беатифікації Йоана Павла ІІ, а 10 років тому сам Йоан Павло ІІ, відвідуючи Україну, проголосив блаженними українських мучеників і преподобних. Серед них був також Мукачівський єпископ Теодор Ромжа — і, мабуть, Мукачівська єпархія готується відзначити цю річницю. Як у контексті теперішньої беатифікації Йоана Павла ІІ духовенство й вірники на Закарпатті збираються вшанувати десятиріччя беатифікації Теодора Ромжі?
– Я вже згадував про цю подію в моєму пастирському посланні на Пасху. Оскільки припадає також сота річниця народження блаженного Теодора Ромжі та 70 років від його ієрейських свячень, яке виповниться в грудні, — маємо декілька заходів протягом року. Але головні урочистості відбудуться від 26 до 28 червня 2011 року, коли відзначатимемо свято перенесення мощей блаженного Теодора і також річницю десятиріччя беатифікації. Буде проведена наукова конференція, торжественні богослужіння, паломництва з усієї єпархії. Я думаю, що є постійне зростання культу блаженного Теодора, бо більше і більше відкриваємо ту його велику любов до людей і до Церкви, і його любов, насамперед, до Господа, якому він довірив своє життя в тих трудних часах. Його приклад має нам що сказати сьогодні. Я тішуся, що молоді люди дедалі більше тягнуться до наслідування блаженного Теодора. В минулому році, коли було паломництво молоді — а цього року вже буде п’яте піше паломництво з Хуста до Великого Бичкова, місця його народження, — виготовили для себе майки з видрукуваним на них його підписом, який зберігся. Цього року знову це паломництво збере декілька сотень молодих людей, які проходять тих 70 кілометрів у молитві, в роздумуваннях, і це постійно нагадує ту духовну спадщину, яку від нього маємо.
– Сьогодні, маючи нагоду промовити до всіх вірників Закарпаття, але також і до всіх наших слухачів, в Україні і за кордоном, — що б Ви хотіли побажати з Рима в цей святковий день?
– Із щирого серця вітаю всіх слухачів Радіо Ватикану, Української секції, вітаю всіх братів і сестер в Україні, які слухають, і наших вірників на Закарпатті, і бажаю, щоби той приклад любові Святішого Отця блаженного Йоана Павла ІІ, приклад любові до України, до того народу, де він казав, що Україна є лабораторією екуменізму, щоб нас заохотив дійсно шукати дороги єдності, дороги любові й шанування різних традицій, бо в католицькій Церкві, хоч ми і є однією Церквою, маємо різні традиції і мусимо їх шанувати, щоб кожний добре почувався в католицькій Церкві, що то є його домівка. І це є дуже важливо. Тому я бажаю, щоб ми були прикладом толерантності, а, насамперед, християнського життя, щоб Євангеліє закорінювалося в наших словах і ділах.
Нехай Господь Бог благословить всю Україну, всіх людей, які в ній живуть, весь український народ.
фінансово.
Щиро дякуємо!
