Нам бракує любові

Роздуми над Божим Словом на четвер VII Великоднього тижня

«Я явив їм Твоє Ім’я, і являтиму, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, була в них, і Я — в них» (Йн 17, 26)

Кожна людина в спілкуванні з коханою особою зустрічалась з проблемою непорозуміння: я сказав щось одне, а людина сприйняла це по-своєму; я хотів пожартувати, а людина образилась і навпаки… Чому таке трапляється? Можливо, відповім дещо спрощено і, навіть, банально: бракує любові.

Дійсно, любов неможлива без довіри. Якщо я маю довір’я до певної особи, то це довір’я мені наче диктує: ця людина робить це не зі злої волі, це я чомусь цього не розумію, але намір ця людина має добрий. Якщо ж у моєму серці бракує довір’я до цієї людини, то до будь-яких її вчинків або слів я буду ставитися з обережністю (недовірою), а відтак буду дошукуватися злого в учинках цієї людини.

Любов може не розуміючи розуміти. Це прекрасна риса любові! У Бога любов доходить до найвищого досконалого рівня — вона необмежено досконала. А отже Бог розуміє нас завжди. Щобільше — Він включає нас до любові, яка єднає Три Особи Пресвятої Трійці.

Чому ж ми не відчуваємо любові? По-перше, бракує в нас довіри, відданості Богові. Цей брак віри обумовлений тим, що ми ще боремося з наслідками первородного гріха в нашому тілі. А одним із цих наслідків саме і є схильність до недовіри, егоїзму, пожадання, гордині…

Кожен наш день ми повинні починати й закінчувати з акту довіри Богові, відкриваючись на Божу любов. Адже чим більше ми через довір’я Богові відкриваємось на Божу любов, тим менше сил має в нас гріх.