Кожен громадянин України повинен використовувати свою можливість доступу до публічної інформації.
На цьому щодесять хвилин наголошували вчора, 1 червня, на зустрічі із львівськими журналістами представники проекту «Під PRESSом», в рамках круглого столу «Цензура в Україні: методи ефективної протидії (можливості нового закону «Про доступ до публічної інформації»)». Після того учасники столу також мали змогу оглянути однойменну фотовиставку фотографа Олександра Бойка. Відколи Закон затвердили на офіційному рівні (9-го травня), журналісти уже відвідали з подібними презентаціями-обговореннями Черкаси, Чернівці, Одесу, Київ, Тернопіль.
Виглядає на те, що закон таки має не просто паперову, але доволі практичну цінність. Учасник круглого столу Сергій Андрушко, репортер відділу документалістики телеканалу СТБ, жартома сказав: «Це прекрасний закон. На мою думку, багато депутатів його навіть не читали. Вони просто натиснули кнопку».
Мустафа Найєм, журналіст, блогер «Української правди», (він же модератор зустрічі) вважає, що найважливішим аспектом виконання Закону для громадськості є сама процедура. Тобто люди повинні не боятись писати інформаційні запити у різні структури. І писати не раз, і не два, а поки не дадуть конкретної відповіді чи пояснять причину відсутності даних, посилаючись на законодавство (а не одним реченням: «Таємна інформація»). Якщо права на доступ до публічної інформації порушують, Мустафа закликав іти до суду. В разі подальших ігнорувань просто оприлюднювати ці запити.
Очевидно не одразу вдасться отримати очікуваний результат (до прикладу, звільнення високопосадовця), але те, що на запит дадуть відповідь, означатиме, що закон діє і його визнають. Як сказав Ігор Балинський, політолог, викладач факультету журналістики Львівського національного університету ім. Франка: «Для того, щоб закон утвердився, треба мати суму малих результатів».
Окрім того на зустрічі учасники неодноразово наголошували, що цей закон насправді не тільки для журналістів, а, в першу чергу, для простих громадян. Ось Мустафа взяв собі за правило писати раз на 2-3 дні подібний запит, який може стосуватись і якихось локальних справ (до прикладу, будівництво басейну невідомими на вашому подвір’ї). «Громадяни мають привчитись, – каже журналіст, – що вони мають право знати».
Втім цінність таких візитів з боку авторів проекту не у простому поясненні закону, який і так вже давно розпіарений. Насправді їхньою метою було дізнатись, якою є ситуація на регіональних (міських) рівнях, спонукати місцеві ЗМІ до активності, об’єднання, нав’язати з ними контакти і підтримувати в разі необхідності.
Львівську ситуацію пояснила Світлана Жаб’юк, головний редактор Zaxid.net. Пані Світлана каже, що однією з перешкод втілення Закону на місці є те, що в малих містах усі знайомі, тому часто представники влади та журналісти стоять разом по одну сторону. Тут більше видання, а не самі журналісти, конкурують між собою.
Можливо, саме тому представників загальних місцевих ЗМІ в залі не було видно. В списку присутніх вписані журналісти релігійних видань, студенти, працівники УКУ. Можливо, вони не знали? Але запрошення були попередньо розіслані інфоцентром УКУ в усі провідні ЗМІ Львова. Залишається наївно сподіватися, що це не вияв пасивної байдужості чи свідоме ігнорування, а якесь незрозуміле непорозуміння.
Для довідки: Головні тези закону, стисло викладені автором законопроекту Андрієм Шевченком, можна прочитати тут.
фінансово.
Щиро дякуємо!
