У провінції Парми завершився організований Італійською єпископською конференцією семінар на тему «Світло надії для сім’ї, що страждає». Вперше священики, працівники душпастирства сім’ї та сімейні асоціації обговорили, разом з фахівцями та експертами, церковну ситуацію розлучених.
Важлива ініціатива мала успіх і, безумовно, не буде останньою, запевнив дон Паоло Джентіле, директор національного Відділу душпастирства сім’ї при єпископській конференції:
«Перш за все мова йшла про недвозначне підтвердження нерозривності шлюбу. Перед людьми, які вступили в новий союз, постає проблема доступу до Таїнств. Це питання для багатьох пов’язане зі стражданням, однак тут не можна замовчувати правду. У той же час, мова йшла і про пастирське милосердя, починаючи зі сприйняття подібних ситуацій християнською спільнотою, яка дивиться на цю болючу частину церковного тіла з особливою турботою і увагою», зазначив дон Паоло Джентіле.
Нам, віруючим, необхідно в якомусь сенсі змінити свій погляд на проблему:
«Так, тому що культура, в якій ми живемо, як каже Бенедикт XVI, нав’язує свого роду диктатуру етичного релятивізму. Вона стверджує, що кожен індивідуум має свій орієнтир, і не існує єдиної істини. Для нас же вона полягає у Христі розп’ятому і воскреслому. У цьому культурному контексті це питання стає ще більш важливим і вартим уваги. Отже, ми вважаємо, що насправді кожна сім’я, що переживає розлучення, – це лише вершина айсберга. Вона свідчить про нездатність любити, яка є в серці у кожного чоловіка і в кожної жінки. Сьогодні не існує жодної подружньої пари, про яку можна з повною упевненістю сказати, що вона збереже подружню вірність до кінця днів. Хоча ми і наважуємося сподіватися на це і твердо вірити. Але для цього необхідна допомога, підтримка християнської спільноти за допомогою конкретного втручання. Потрібна також політика на підтримку сім’ї. І спільнота може стати її пророчим обличчям ».
На запитання, «що конкретно може зробити Церква? Як має здійснюватися душпастирство в таких випадках?» Дон Паоло відповів:
«Ми говорили про пари, які можна назвати« ангелами », тобто про тих, хто подолав кризу. Оскільки вони самі відчули, що означає день за днем відновлювати подружнє життя, вони можуть стати супутниками для інших, після відповідного навчання. Спеціальну підготовку повинні проходити і священики. Сьогодні не можна імпровізувати в такій складній області, не можна триматися далеко від розлучених, які, хоча і не можуть дотримуватись вчення Церкви, хочуть бути нею прийняті. І мова йде не тільки про наставництво, але і про супровід. Ми виокремлюємо чотири етапи: прийняти – а в цьому сама суть Церкви; розпізнати – адже ситуації різняться між собою; супроводжувати – тобто стати супутниками на шляху в Еммаус, і, нарешті, виховувати – тобто вказувати орієнтири для доброго життя. І у євангельської самарянки, яка зазнала не одного крах в шлюбі, була можливість доброго життя. Добро ж не означає діяти незалежно, але повернутися в обійми Церкви та її мудрого Вчительства».
За матеріалами: Радио Ватикан
фінансово.
Щиро дякуємо!
