Є речі в житті, які сокровенно чарують душу, позаяк ми легко можемо пригадати незабутні миті з дитинства, коли ласкавий голос рідної людини приковував нашу увагу чарівною казковою розповіддю. Але чому так незмінно крізь віки людина передає і таємниче потребує світу казки?! У чому ця незбагненна сила, що так мудро, невимушено і головне затребувано дивує і манить уяву не лише дитини, а й дорослого?!
«Казка доносить до нас не лише глибокий сутнісний струмінь моральності народу, вона ще й дивує своїм чудоліком»
Казка доносить до нас не лише глибокий сутнісний струмінь моральності народу, вона ще й дивує своїм чудоліком. Психологи та педагоги вже давно говорять про терапевтичні властивості казки, про те, що від вподобань дитини серед цього жанру можна також дізнатись, з які труднощі та страхи дитина найбільше переживає, а ще як основні риси улюбленої казки можуть відповідати вмінням та схильностям дитини. Із західної психології до нас прийшла популярна методика зцілення казкою, що одержала назву – казкотерапія. Це один з найменш безболісних видів психотерапії.
Щодо терапевтичних особливостей, то психологи рекомендують використовувати народну казку для наймолодших, для школярів цікавішими будуть авторські казки з ускладненим сюжетом і для ще старших можна придумувати власні казки, в яких вони будуть головними персонажами. Але складати такі казки потрібно доволі делікатно, адже дитина може уникати казок про себе, якщо впізнаватиме у цьому насильне моралізаторство, хоча попри невдоволення такими «своїми» дійовими особами з однаковим зачудуванням слухатиме. Власні казки мають суттєвий виховний вплив, адже будуть дієвіші, ніж погрози, покарання чи довгі нотації. Чудодійно також впливає на дитину звичайна казка, складена разом з батьками, оскільки розвиває уяву, а батькам казкова символічність полегшить розуміння психологічного стану душі дитини: її страхів та вподобань. Адже в казці проблему легше порушити та вирішити.
Прихильники казкової традиції як духовного ліку наголошують, що в дитячому віці немає ще надмірної зраціоналізованості, тому дитина добре розуміє душевну мову казки. Метафорично казка вчить свідомо підходити до подібних ситуацій в житті, бути уважним, остерігатися облуди та зла, бадьорить, зберігаючи довіру та впевненість у собі, бо добро у казках завжди перемагає.
У казці по-особливому зустрічаються два покоління – старі та діти. Старші люди в казці пригадують своє минуле, натомість дітей захоплює казкова реальність, і два покоління під час читання або слухання мають дуже романтичні настрої. Люди, які не чули казок у дитинстві, – наче не пережили його сповна, не ввібрали в себе безмежні та безумовні «кордони» людської фантазії. Здавалося б, навіщо стільки говорити про людську уяву. Однак саме в ній зароджуються найгеніальніші винаходи людства, що також є виявом Божої мудрості через здатності людського розуму. Тому гарна порада для батьків – виховуйте фантазію з дитинства. І почати можна з казок.
«Старші люди в казці пригадують своє минуле, натомість дітей захоплює казкова реальність»
У казці, як уві сні, немає меж для уяви. Людська свідомість цілком вільна, тут по-особливому передається внутрішнє життя дитини. К.-Г. Юнг вважав, що в міфах і казках, як і в сновидіннях, душа оповідає свою історію. Дуже цікава його теорія про улюблену казку дитинства, за сюжетом якої людина мимоволі будує сценарій свого життя.
Загалом українські народні казки поділяють на: про тварин, чарівні та соціально-побутові. Науковці-казкознавці стверджують, що саме такий порядок правильний щодо часу їх виникнення: казки про тварин могли бути мисливськими історіями, складеними, щоб задобрити звіра для вдалих ловів; чарівні казки відображали складніші уявлення про існування вищих сил – добрих і злих, з якими людина боролася; і найпізнішими є соціально-побутові, які показували життя народу впродовж його історії.
Всі ці жанрові різновиди казки дають дитині різні педагогічні уроки. Так у казках про тварин виокремлюють найбільше виховний морально-етичний приклад алегоричних героїв, а в соціально-побутових казках усенародне сатиричне висміювання моральних вад. Чарівна казка має трохи іншу специфіку, оскільки передає здебільша міфологічне начало за допомогою закодованих символів у космогонічних образах, але як і в соціально-побутових, вона особливо актуалізує віру в найсвітліші ідеали, адже попри різні трансформації та боротьбу з вигаданими казковими істотами «добрий» персонаж (його називають ще «знедоленим» або «добротворцем») залишається вірним морально-етичним цінностям і, як наслідок, добро завжди перемагає зло, що надає особливої наснаги до сповідування ідей світлих сил.
«Виховання – це тривалий процес розвитку почуттів і волі, духовного і фізичного потенціалу особи, вміння з етичного погляду давати оцінку явищам життя»
Здебільша українські народні казки доносять до сучасного читача архаїчні уявлення та вірування, що звичайно ґрунтуються на первісному міфологічному світогляді слов’ян. Тому те, що тепер ми називаємо казкою, могло бути міфом, однак у процесі історичних нашарувань він видозмінився, і тому можна констатувати факт, що міф у деяких виявах став казкою. Звідси маємо, з одного боку, так багато незрозумілих та дивних фантастичних елементів казок, а з іншого – єдину спадщину прадавнього міфу. Часи минають, а головне осердя казкового сюжету неначе окам’яніло і в такому вигляді доносить до нас первинні витоки моральності, які хоч були язичницькими, проте завжди відзначалися мотивом пошуку Бога, постановкою вічних питань про походження світу, людини, її короткочасне визначення на землі приводили до намагань віднайти першопочаток усього – Вічний Абсолют.
Але казка існувала не лише в часи поганських вірувань, вона пройшла крізь історію і увібрала багато пізніших релігійних поглядів. Відтак можемо говорити про певну «християнізацію» казкових сюжетів та створення нових. Із часу хрещення Київської Русі якісно змінилися філософсько-богословські, суспільні погляди. З’явились у народній свідомості, а потім відповідно й у казках, поняття гріха, вини, кари, покаяння, прощення, вічної винагороди. Щоправда, дуже тривалий історичний час нові релігійні усвідомлення були у площині двовір’я, тому відзначалися поєднанням язичництва та християнства. Відтак ще довго, особливо це відчувається в казковій традиції, елементи християнської духовності мали дуже відносний, конформістський, а потім світський характер. Бога «задобрювали», замість того, щоб у молитві з вдячністю, з вірою, надією та любов’ю приносити на духовний вівтар Господеві людські радості й терпіння, так довіряючи життєві речі єдиному Божому плану. Цікаво, що, читаючи фольклорні записи, зроблені у ХХ ст., досі можемо простежити певну суміш – еклектику – світоглядів міфологічного та християнського світу.
Сьогодні теж створюються нові казкові сюжети, щоправда цей процес вже не такий активний, як у минулих віках, але саме на них формується світогляд наших діточок, особливо в етичному сенсі. Моральне виховання дітей дуже залежить від казки; з неї дорослі черпають свої духовні сили, також це той потенціал, який закладений ще в дитинстві. Особливо передав зміст та тонкощі виховного аспекту казкової традиції визначний український педагог К. Ушинський, який народні казки вважав найдавнішими і найяскравішими прикладами народної педагогіки: «і я не думаю, щоб хто-небудь був спроможний змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу… Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних навмисне для дітей освіченою літературою».
Виховання – це тривалий процес розвитку почуттів і волі, духовного і фізичного потенціалу особи, вміння з етичного погляду давати оцінку явищам життя, процес вироблення переконань і мотивів поведінки, разом із цим формується характер. Християнське виховання – це Божа педагогіка, яка мусить бути безперервним процесом праці над формуванням душі і тіла особи. Основою християнської педагогіки є Святе Письмо. Читання Біблії в родині – це найкращий помічник у вихованні, проте добірні казки також можуть добре формувати та розвивати духовність дитини. Тому добір добрих матеріалів, домашнє читання чи слухання гарної літератури, особливо казок, для любих діточок має бути особливо критичним та шанобливим, чого передусім бажаю вам, дорогі батьки.
Олеся ПАСТУЩАК, Християнин і світ