Фото: 2.bp.blogspot.com
Ми розійшлися з батьком моєї дитини, коли я була на 2 місяці вагітності, за три дні до весілля. Я дуже важко це переживала. Не буду приховувати, що мої ночі тривали по дві години: засинала о 4 ранку і прокидалась о 6 год. Засинала тільки тому, що перевтомлювалась від думок і сліз. Завжди запитувала: «Чому, Боже, чому?». І так щодня. Потім місяць, другий.
Сама вагітність проходила легко, але психологічний стан був дуже важким. Відчувала, що мої рідні та близькі десь побоювались, що дитина народиться хворою. Але я дуже молилась під час вагітності за дитину і народила здорову дівчинку Єлизавету. Вона була спокійною і гарно розвивалась. Пам’ятаю, як моя братова сказала до мами: «Це чудо! Ксеня дійсно вимолила здорову дитину. Треба починати молитись!».
“ У той самий день, коли я дізналась, що батько моєї дитини переїхав жити з іншою жінкою у квартиру, я дізналась також і про пухлину
Однак цей великий стрес «вилився» у пухлину. У той самий день, коли я дізналась, що батько моєї дитини переїхав жити з іншою жінкою у квартиру, я дізналась також і про пухлину. В онкології мені повідомили, що утвір доброякісний, але треба оперувати. Це було понад мої сили. Пам’ятаю, що плакала і питала: «Боже, за що?». Це був ще один нервовий стрес. Я сильно похудала. На час грудного вигодовування лікарі трохи відклали операцію. Минав час і потрохи лікував рани. Раділа своєю дитиною. Водночас стежила за пухлиною і багато молилася. У цей час зустріла і познайомилась із багатьма людьми, котрі часто їздять на прощі. Одна із них – моя подруга, котра розповіла про пішу прощу Самбір-Зарваниця. У її житті також сталося чудо: вона вимолила у Бога дитину. Ми часто з нею їздили на різні прощі, в монастирі, де, за її словами, вона випросила у Бога дитину.
“І якось я випадково помітила, що усе зникло, навіть якоїсь малесенької грудки не залишилось
Я поїхала у монастир в Колодіївку, де ми з нею не раз бували. Там зустріла священика, котрий дав мені таку пораду: «Молись силою віри – і тоді хвороба відступить без операційного втручання». Повірила його словам. Молилася і робила все, що він мені казав. До цього часу щодня вранці прокидалась і пробувала, якого розміру моя пухлина, це вже ввійшло у звичку. Після цієї розмови зі священиком відпустила це все і намагалась забути. Так минув тиждень, два, місяць… І якось я випадково помітила, що усе зникло, навіть якоїсь малесенької грудки не залишилось. Розповіла про це чудо батькам і моїм близьким.
Пам’ятаю, що на свято Пасхи, коли моїй дитині виповнилось 9 місяців, ми з друзями поїхали в останній тиждень перед Великим постом у Страдч на сповідь. Коли я почула проповідь отця на Літургії (на жаль, не пам’ятаю його імені) – зрозуміла, що дуже хочу до нього потрапити на розмову. Він, однак, приймав тільки дуже хворих людей. Я знала, що моя проблема є дуже малою порівняно з проблемами інших людей. Але я зачекала, поки усі люди перейшли, і потрапила до нього. Розповіла, що залишилася без коханої людини з донечкою і попросила поради. Він відповів: «Помолись 150 разів «Богородице Діво» упродовж 5 днів і ти побачиш, що буде: чи тобі ще чекати на цю людину, чи вона вже виконала те, що мала зробити у твоєму житті». Я зробила все, що він мені сказав. Молилась з переконанням, що скоро отримаю відповідь.
“ Тоді я зрозуміла, що вимолила в Бога підтвердження
П’ятий день випав на саму Пасху. Я помолилась останні 150 разів і ми з друзями поїхали в гори. Наша база відпочинку межувала з іншою. Досі я ніколи туди не ходила, але цього разу мені захотілось з дитиною пройтись. Там Господь дав мені відповідь: я зустріла батька моєї дитини, котрий просто проігнорував нас. Тоді я зрозуміла, що вимолила в Бога підтвердження, і не треба жаліти, а просто відпустити, забути.
Ми молимося і хочемо випросити те, чого бажаємо для себе. Ми, звичайно, отримаємо, але це не буде так просто і гладко. Потрібні певні кроки, можливо, важкі моменти, упадки. Ми дійдемо до того, чого хочемо, на що заслуговуємо, просто ми того відразу не розуміємо, а хочемо все і за раз. Можна отримати все, але не одразу.
Мене з дитинства вчили молитись, але дійсно відчувати Бога я навчилась три роки тому. Пригадую, як читала молитви і хотіла у них знайти відповідь: «Ксеня, ти це переживеш і в тебе буде нова сім’я».
Ксенія Смеречак, м. Борислав, Львівська обл.
Свідчення, записане на Міжнародній пішій прощі родин мігрантів Самбір-Зарваниця 2011р. Б.
Записала Іванна Рижан
фінансово.
Щиро дякуємо!
