– Поширення одностатевих шлюбів через законодавчі зміни не враховує, як це позначається на традиційній сім’ї. Змінюється значення людини, ідентичності чоловіків і жінок, гідності. Тому ми намагаємося впливати своєю працею на законодавців, і відстоювати наші цінності.
Українська діаспора завжди була небайдужою до України, намагалася долучатися до становлення інститутів демократії і розвитку культури, робити добре ім’я нашій країні у світі. Серед них є велика міжнародна спільнота жінок, які своєю працею показують, що українка – це не солодкавий ліричний образ і не безіменні рабині, а самодостатні, мислячі і гідні люди, які вміють давати раду собі і помагати суспільству. Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю із пані Ольгою Даниляк, першою заступницею голови Світової федерації українських жіночих організацій та головою Ліги українських католицьких жінок Канади, яке не тільки віддзеркалює традиційний погляд на роль жінки, але разом із цим показує сучасні підходи до проблем і викликів перед українками в Україні і світі, про шляхи їх подолання та власного самоствердження.
– Що спонукало СФУЖО брати участь у Міжнародному форумі українських жіночих організацій?
– Ми вже кілька років застановлялися над тим, як співпрацювати з жіночими організаціями національно-демократичного напрямку, які діють в Україні. Торік були річні наради Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО), яка налічує 28 організацій з 17 різних країн світу, у Перемишлі. Ми дискутували над тим, чи маємо приймати українські жіночі організації до СФУЖО. Врешті застановилися на тому, що СФУЖО, яка створена 1947 року і віддзеркалює думки діаспори, має такою й залишатися. Тим часом ми хочемо співпрацювати із жіночими організаціями в Україні, а тому прагнемо пізнати, які потреби є в Україні, як ми можемо допомагати, як можемо співпрацювати. Тому виникла ідея організувати перший міжнародний жіночий форум, де й знаходити відповіді на ці запитання. Директор Міжнародного інституту культури і зв’язків з громадськістю Ірина Ключковська допомогла організувати це у Львові.
Думаю, цей перший форум – це наш перший діалог з українськими жіночими організаціями. Це важливо, адже ми не хочемо нічого накидати, а хочемо спільно вирішувати, які питання є найважливішими і над якими потрібно спільно працювати.
Загалом же для СФУЖО важливим напрямом є всіляко допомагати Україні в процесі демократизації.
– Яка користь українським жінкам з діаспори від цієї співпраці?
– Ваш український дух. Якби ми проводили цей наш перший форум у Канаді, це було б дуже чітко і методично, але дещо сухо. В Україні є інший підхід до цього. Українка має свою теплоту, любов і до своєї країни, і до родини, і все інше. Ми отримуємо велику наснагу, коли приїжджаємо сюди. Зі мною з Канади приїхала одна пані, яка не говорить українською, тут вона зачинає розуміти і відчувати, що це є Україна. Любов до України передавалася з покоління в покоління, але вона уже з четвертого чи п’ятого покоління, а тут є живий дух, яким можна проникнути.
– Чи вдається знаходити порозуміння українській діаспорі з емігрантами нової хвилі? Адже в окремих європейських країнах, переважна більшість з них, це жінки.
– До СФУЖО в останні роки ввійшло шість нових організацій українських жінок з Західної Європи, переважно – з Італії. Вони є жінками-заробітчанами, що виїхали з України. Ми, старші організації, стараємося їх долучити до себе, але кожна генерація має свої потреби, і ми ще не є з’єднані. Це відбувається поволі. Спонукає ж до діалогу те, що є певне занепокоєння. Багато говориться про те, що буде не лише четверта хвиля еміграції, яка шукає за кордоном заробітку, і хоче потім вернутися в Україну, хоч не всі вертаються, а що буде і п’ята хвиля, яка захоче лишитися в країні, де працює. Це нас турбує.
– Наріжною проблемою, яка почасти є зворотом трудової еміграції українок, є торгівля жінками. Чи СФУЖО звертає увагу на це?
– Ще від початку виїзду українських жінок з України ми усвідомили, що є велика проблема – торгівля жінками. Спершу ми не знали як до цієї проблеми підступити. Проте згодом нав’язали контакт із сестрою Бонетті у Римі, яка уже зайнялася цією проблемою. У Римі відкрили притулки для таких жінок, які шукали якогось виходу, адже їм дуже важко втекти від того. Їм для цього треба знати, що вони можуть бути десь у безпеці.
Відтоді ми почали більше дізнаватися про цю проблему, обговорювали її на кількох наших форумах. Перша увага була спрямована на те, щоб запізнати людей з їхньою проблемою, зрозуміти.
Це сприяло тому, що було вирішено фінансово допомагати розвинути притулки для жінок в Україні. Їх почали створювати. Вони уже діють в Одесі та Тернополі. Крім того, є організація, яка співпрацює із фондом «Діти Чорнобиля». Вони щороку відвідують сиротинці в Україні і спілкуються з дівчатами, щоб підготувати їх до виходу в світ, бо вони є ризиковою групою, яка може потерпіти від торгівлі людьми.
Ще один напрям праці полягає в тому, щоб організації СФУЖО у різних країнах ознайомилися з цією проблемою і за можливості зверталися до своїх урядів, щоб були створені закони, які б дали тим жінкам певну протекцію.
Зокрема Ліга українських католицьких жінок Канади цього року у листопаді буде мати в Канаді зустріч із пані Джой Кемпбел, щоб запропонувати певні законодавчі ініціативи на захист жінок від ризиків незаконної торгівлі. Загалом справа набирає сили. Ми ще беремо участь в інформаційній програмі ООН «Синє серце», постійно збираємо відповідну інформацію, щоб таким чином звертати увагу урядам на цю проблему, робити інформаційний тиск.
– Чи можна сподіватися, що з допомогою СФУЖО проблеми жінок в Україні будуть почуті в ООН?
– СФУЖО, як неурядова організація, бере участь у конференціях неурядових організацій ООН. Через таку участь ми стараємося впливати, ознайомлювати з потребами жінок в Україні чи українок у світі. Загалом глобальні виклики для жінок є подібні у всьому світі. Думаю, в українських жінок є свої певні проблеми, але вони існують і в інших країнах.
До прикладу, торгівля людьми – і жінками, і чоловіками, і дітьми, – це світова проблема. Особливо гострою вона є в країнах сходу, Азії. Але якщо щось шукати з цієї теми в Інтернеті, то дуже швидко довідаєшся, що торгують українськими жінками. Це – не добра реклама для українців, і чим раз більше є молодих дівчат, які втягуються в це, цьому потрібно протидіяти.
Під час нашого форуму директор МІОК Ірина Ключковська виголосила доповідь про важке становище української селянки сьогодні. Вона наголосила на тому, що останні 15 років цієї проблемою займаються мало, і для вироблення певних ініціатив потрібне широке комплексне дослідження. Думаю, СФУЖО підтримає її ініціативу робити проект з організації такого дослідження, доносити цю інформацію на рівні ООН, представництва України в ООН. Треба дати розголос цій проблемі.
– Часто українці, які живуть і працюють за кордоном, кажуть, що Церква допомагає їм найбільше. Чому так складається?
– Я презентую Лігу українських католицьких жінок Канади, це найбільша жіноча організація українок у Канаді. Маємо 110 відділів. Вони організовуються при церкві. Так почалося ще у 40-х роках ХХ століття, коли жінки знали, що мають гуртуватися, співпрацювати і допомагати Церкві у суспільній праці. І вони роблять дуже велику роботу: фінансово допомагають організувати стипендії семінаристам, готують різні акції. Ми працюємо на те, щоб жінки були політично активні, відстоювали ті позиції, які віддзеркалюють наші погляди і віру.
Зокрема ми виступаємо проти одностатевих шлюбів, бо вони є проти нашої віри. Це не є тема, з якою всі згідні у нашому суспільстві, але ми звертаємо на це особливу увагу.
– Тобто Ви маєте свій чітко окреслений погляд на питання гендерної рівності?
– Коли обговорюються гендерні питання, гендерна політика, ми звертаємо увагу на те, що треба повернути гідність жінки і материнства. Кожна жінка має свою ідентичність, і ми повинні це збагнути, дати можливість для цієї гідності кожній жінці. Не лише тій, яка працює, але й матерям. Рівноправність є не лише коли жінка може обіймати посаду, яку обіймають чоловіки, але й коли жінка, яка вирішує виховувати дітей і в такий спосіб – через добре виховання дітей бути корисною суспільству, є належно оцінена. На жаль, на сьогодні така роль не є повновартісною. Немає розуміння, що материнство є дуже важливе для суспільства.
Тим часом поширення одностатевих шлюбів через законодавчі зміни не враховує, як це позначається на традиційній сім’ї. Міняється значення людини, ідентичності чоловіків і жінок, гідності. Тому ми намагаємося впливати своєю працею на законодавців і відстоювати наші цінності.
– Що вас надихало стати суспільно активною жінкою?
– Ми були так виховані в родині. Мої батьки приїхали до Канади ще у кінці 20 років ХХ століття. Тоді були інші емігранти. Польща переслідувала українців. Мій батько був одним із тих, хто мав свої причини приїхати до Канади. Здебільшого це були свідомі люди, які любили свою країну, і також старалися, боролися, щоб вона була самостійною. Український дух був дуже сильний. Це було дуже цікаве покоління, і вони зачали творити нові організації. Так постала Організація українок Канади 1934 року. Моя мама була довші роки головою одного з її відділів. Батьки, особливо мама, були дуже побожні. Вони старалися бути свідомими – працювати в суспільних організаціях, і при Церкві. Це передається дітям. Я є одна з тих.
Юлія Поліковська
, ZAXID.NET
фінансово.
Щиро дякуємо!
