Фото: wiara.pl
Дорогі браття єпископи,
Дорогі брати і сестри,
Коли я дивлюсь на цю обширну арену Олімпійського стадіону, де ви сьогодні зібралися у такій великій кількості, моє серце сповнюється великою радістю і впевненістю. Я всіх вас щиро вітаю: вірних архидієцезії Берліна та інших дієцезій Німеччини, а також численних паломників із сусідніх країн. П’ятнадцять років тому Берлін, столицю Німеччини, вперше відвідав Папа. Ми всі добре пам’ятаємо візит мого попередника, блаженного Йоана Павла ІІ, а також беатифікацію Бернгарда Ліхтенберга та Карла Лайзнера – саме на цьому місці.
Якщо ми подивимось на цих беатифікованих, а також на величезну кількість канонізованих та беатифікованих, то можемо зрозуміти, що означає жити як гілки Христа, істинної виноградної лози, і приносити багаті плоди. Сьогоднішнє Євангеліє знову ставить перед нами образ цієї виткої рослини, яка так пишно поширюється на сході, символ життєвості і метафора краси і динамізму Ісусових стосунків з учнями і друзями.
У притчі про виноградну лозу Ісус не каже: «Ви – виноградина», але: «Я виноградина, а ви – гілки» (Йн.15.5). Іншими словами: «Так як гілки прив’язані до виноградини, так і ви пов’язані зі мною!»
«Але так як ви пов’язані зі мною, так ви пов’язані один з одним». Ця приналежність одні до одних і до Нього не є якимись ідеальними символічними відносинами, але – скажу так – біологічним, життєпередавальним станом приналежності до Ісуса Христа. Такою є Церква, ця спільність життя з ним і заради один одного, спільність, яка закорінюється в хрещенні і поглиблюється та отримує все більше і більше життєвої сили в Євхаристії. «Я – виноградина правдива» насправді означає: «Я є вами, а ви є Мною» – безпрецедентна ідентифікація Господа з нами, Його Церквою.
По дорозі до Дамаску сам Христос питає Саула, переслідувача Церкви: «Чого мене переслідуєш?» (Ді 9,4). Цими словами Господь виражає спільну долю, яка виникає з внутрішньої спільності життя Його Церкви з Ним, воскреслим Христом. Він продовжує жити у своїй Церкві у цьому світі. Він присутній серед нас, і ми є з ним. «Чого мене переслідуєш?» Власне Ісус покладає край переслідуванням Церкви. В той же ж час, коли нас утискають через нашу віру, ми не самі: з нами Ісус.
Ісус каже у притчі: «Я – виноградина правдива, а мій Отець – виноградар» (Ів. 15,1), і далі він пояснює, що виноградар береться за ніж, відрізає сухі гілки і очищує ті, що приносять плід, щоб вони приносили більше плодів. Виражаючись словами пророка Езекиїла, які ми чули в першому читанні, Бог хоче вийняти мертві кам’яні серця з наших грудей для того, щоб дати нам живі серця з м’яса (пор. Ез. 36,26). Він хоче подарувати нам нове життя, повне сил. Христос прийшов кликати грішників. Саме вони потребують лікаря, а не здорові (пор. Лк. 5,31). Отже, як про це говорить ІІ Ватиканський Собор, Церква є «універсальним таїнством спасіння» (Lumen Gentium, 48), яка існує для грішників для того, щоб відкрити їм шлях навернення, зцілення і життя. Це – істинна і велика місія Церкви, довірена Їй Христом.
Багато людей бачать лише зовнішню форму Церкви. І це робить Церкву лише однією із багатьох організацій у демократичному суспільстві, чиї критерії і закони застосовуються до завдання оцінювання і давання ради із настільки складною сутністю як «Церква». Якщо до цього додати ще сумний досвід того, що Церква містить як хорошу, так і погану рибу, пшеницю і кукіль, і якщо брати до уваги лише ці негативні аспекти, то вже не видно величного і глибокого таїнства Церкви.
Це слідує тому, що приналежність до цієї виноградини, «Церкви», перестає бути джерелом радості. Незадоволення і незгода починають поширюватися, коли людське перебільшене і помилкове поняття «Церкви», їх «омріяної Церкви», не вдається матеріалізувати! Тоді ми більше не чуємо радісної пісні «Дякую Богу, котрий своєю благодаттю покликав мене до Своєї Церкви», яку покоління католиків співали з великим переконанням.
Господь продовжує: «У мені перебувайте – а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені … Без мене ж ви нічого чинити не можете.» (Йн. 15,4).
Перед кожним з нас постає цей вибір. Господь нагадує нам скільки всього поставлено на карту, продовжуючи свою притчу: «Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збирають, кидають у вогонь, – і вони згоряють!» (Йн. 15,6). Щодо цього Св. Августин каже: «Гілка придатна лише до однієї з двох речей: або до виноградини, або до вогню; якщо вона не на виноградині, то її місце у вогні; і для того, щоб уникнути останнього, вона має зайняти місце на виноградині».
Рішення, яке від нас вимагається тут, дає нам чітко усвідомити екзистенціальну важливість наших життєвих виборів. У той же час, образ виноградини є знаком надії і впевненості. Сам Христос прийшов у цей світ через втілення, щоб бути нашим коренем. Які б труднощі чи посухи не падали на нас, Він є тим джерелом, яке пропонує нам воду життя, яка поживлює і посилює нас. Він бере на себе всі наші гріхи, страхи і страждання, він очищує і трансформує нас, у таїнственний спосіб, у добре вино. У скрутні часи нам може здаватись ніби ми самі знаходимося під винним пресом, як виноградини, які цілком розчавлюють. Але ми знаємо, що якщо ми з’єднані з Христом, то стаємо зрілим вином. Бог може перетворити на любов навіть найбільш обтяжливі та гнітючі аспекти нашого життя. Важливо, щоб ми «перебували» в Христі, у виноградині. Євангелист використовує слово «перебувати» кілька разів у цьому короткому уривку. Це «перебування в Христі» характеризує усю притчу. У наші часи невгамовності та браку зобов’язань, коли так багато людей втрачають свій шлях і ґрунт, коли любляча вірність у шлюбі та дружбі стала настільки крихкою та короткотривалою, коли в наших потребах ми взиваємо як учні по дорозі до Еммаусу: «Господи, залишися з нами, бо вже наближається вечір і темрява находить на нас!» (пор. Лк. 24,29), тоді воскреслий Господь дає нам місце схову, місце світла, надії і впевненості, місце відпочинку і безпеки. Коли посуха і смерть обвиваються навколо гілок, тоді майбутнє, життя і радість слід знаходити в Господі.
Перебувати у Христі означає, як ми бачили раніше, перебувати також в Церкві. Уся спільнота вірних була міцно інкорпорована у виноградину, в Христа. В Христі ми належимо один одному. У цій спільності він підтримує нас, і в той же час вірні підтримують одні одних. Вони міцно стоять разом проти негод і пропонують один одному захист. Ті, хто вірять, не є самотні. Ми не віримо самі, але віримо з усією Церквою.
Церква, як провісник Божого слова та уділяч таїнств, з’єднує нас з Христом, правдивою виноградиною. Церква, як «повнота та довершення Спасителя» (Пій XII, Mystici Corporis, AAS 35 [1943] p. 230: «plenitudo et complementum Redemptoris») є для нас запорукою божественного життя і посередником тих плодів, про які притча про виноградник розповідає нам. Церква – це найкращий подарунок від Бога. Таким чином Св. Августин також каже: “Якщо людина любить Церкву Христову, то мусить мати Святого Духа”. Разом з Церквою і у Ній ми можемо проголошувати усім народам, що Христос є джерелом життя, що Він існує, що він є Тим, до кого ми так прагнемо. Він віддає себе. Той, хто вірить в Христа, має майбутнє. Бо Бог не хоче того, що засохло, вмерло, змінилось і в результаті відкинулось: Він хоче того, що є плідне, живе, Він хоче життя в повноті.
Дорогі брати і сестри! Я бажаю усім вам, щоб ви змогли відшукати радість з того, що ви пов’язані з Христом в Церкві, що ви можете знаходити комфорт і спасіння в часі потреби, і щоб ви стали цінною виноградиною Христової радості та любові до цього світу. Амінь.
Переклад: Католицький Оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
