Фото: с.Ольга Катерина
Почну здалеку. Незабаром, а саме 17-19 жовтня, у Сантьяго (тому, яке у Чилі) відбудеться конгрес
«Церква і цифрова культура». А я вам розкажу про інший Сантьяго і про цифрову культуру.
…Отак поєдналися дві нібито окремі інформації: з одного боку, медіальний конгрес, організовуваний у рамках підготовки до Синоду єпископів на тему нової євангелізації; а з іншого боку, два міста під майже одним іменем: присвячені апостолові Якову. З одного боку, різні країни й континенти, а з іншого – та сама «цифрова культура», про яку йтиметься на конгресі. Поєдналися ці відомості в моїй голові завдяки тому, що моя подруга кілька днів тому повернулася із Сантьяго. Ні, не з чилійського: із Сантьяго-де-Компостела, де спочиває апостол Яків, брат Господній. Зате її розповідь про паломництво є саме тим, що відноситься до «нової євангелізації» та «цифрової культури», оскільки про цю дорогу вона розповідає, зокрема, в Інтернеті.
св. Яків
Фото: с.Ольга Катерина
Отже, склалося так, що дев’ятеро прочан, на чолі з отцем-домініканцем Романом Шульцом, вибрались у дорогу, яка для всіх, хто «в темі», зветься так, що серце тріпотить: Camino. Хоча насправді це слово означає всього-навсього «дорогу». Логіка така само, як і в назві нашої планети: те, на чому ми стоїмо, зветься землею. А у вищому розумінні – Землею з великої літери…
Квитки мали на літак із Варшави. До Варшави добиралися за принципом «як Бог дасть». Бог, звісно, дав. Одному – подорожнього з машиною, іншому – термінові збори, «бо ми тут повз тебе проїжджаємо, тож якщо хочеш з нами, то давай бігом!!!» Вихідним пунктом була варшавська домініканська парафія на Служеві. Хто ще не був там, то нехай завітає. Там є такий о.Кшиштоф Михайловський, гарна людина і приятель подорожніх.
Оскільки саме в ті дні сталася трагічна загибель російської хокейної команди «Локомотив», які розбилися на Як-42, настрій у прочан був не найкращий. Дехто, не літавши досі жодного разу, вирішив про всяк випадок висповідатися. Потім була святкова Меса з нагоди Різдва Богородиці, і серця потроху заспокоїлися. А наступного дня продовжилися чудеса паломницького шляху.
«Ми вилітали з аеропорту Окенче, – розповідає с.Ольга Катерина Муская Ops (терціарка домініканського ордену). – У Західній Європі в багатьох аеропортах є каплиці, й ми пішли помолитися Розарій перед вильотом. Коли раптом вийшов вбраний у ризи священик і почав служити «тиху» індивідуальну Месу. Він теж кудись летів і не мав змоги відправити Службу інакше. Для нас із подругою, які того дня не встигли на Месу, можливість приступити до Причастя була справжнім подарунком! Після Служби він, почувши, що ми зібрались у Сантьяго, страшенно зрадів, бо був там, і подарував нам бенедиктинський розарій… і 100 доларів. А звати його – Чеслав Богдал!»
Гроші паломникові ніколи не завадять. Наприклад, коли в Барселоні прочани довідалися, що проїзд автобусом з аеропорту до міста коштує 5 євро, то – цитую – «захотілося залізти назад у літак і більше звідти не вилазити». Однак попереду був домініканський монастир у Барселоні, де падре Еміліано розташував прочан у кімнаті для зустрічей домініканців-мирян. Можна сказати, що монастирям справді корисно мати окреме приміщення для зустрічей «своїх» терціаріїв: дивись, і для закордонних гостей це може стати в нагоді!
У Барселоні нашим прочанам випало ще таке маленьке диво, яке скидається на знайомство з «таємничим п’ятим виміром»: тамтешній храм і монастир мають скромні фасади, невеликі на вигляд; зате всередині несподівано з’ясовується, яке все велике і величне, а поміж храмом і монастирем, виявляється, ще й місце для садочка з магноліями і статуєю св.Домініка! До речі, саме тут жив і навчався св.Раймунд Пеньяфортський – третій за рахунком Генерал Ордену Проповідників після отця Домініка.
На жаль, ці відвідини були позначені не лише радістю зустрічі, а й сумом від усвідомлення становища. Славетний монастир у Барселоні переживає кризу покликань – попри те, що Іспанія нібито католицька країна ; принаймні, 97% мешканців вважаються католиками… Або, може, вони достоту такі само «католики», як і в наших краях «більшість» називає себе православними?
Фото: с.Ольга Катерина
Від Барселони автобусом група дісталася села Себрейро, звідки вже вирушила пішки. Паломництво до Сантьяго відзначається тим, що воно – не сезонне. Тобто, ясна річ, у теплий період на Camino людей більше, але прочан на цьому шляху не бракує ніколи. Отож немає такого поняття, як «організація паломництва», і ніхто не їздить перед його початком, розбиваючи трасу на шматки, придатні для одного пішого переходу та домовляючись про ночівлі. Натомість вздовж усього Camino є спеціальні доми-ночівля, вони звуться альберге (albergue). У Барселоні кожен учасник отримав credenciales – «паспорт» прочанина. У цьому паспорті ставлять печатку про ночівлю в тому чи тому альберге, а без паспорта на ніч не пустять, бо це дім для паломників, а не просто так.
Себрейро знана тим, що в тамтешньому храмі сталося євхаристійне чудо: під час св.Меси хліб і вино стали видимими Тілом і Кров’ю Христовими. Киньте запит у пошуковик, і прочитаєте це у першому ж ПДФ-файлі, який випаде в списку.
Фото: с.Ольга Катерина
А до «списку» чудес, які сталися на трасі, можна зарахувати й те, як Ольга знайшла свою групу, загубившись у полях. Місцевий хлопчик, якого ніхто ні про що не питав, підійшов до групи стурбованих іноземців, і двічі тикнув простягнутим пальцем: «падре» звернув ось на цю стежку, а «дама» – ось на ту.
Той підліток, певно, був для Camino такою собі символічною стрілкою-вказівником, яких чимало по всій трасі. Жовті стріли і малюнок-раковинка – те, що супроводжує всіх паломників до мети. Якщо не знаєш, де ти, якщо загубився, якщо щось сталося – шукай жовту стрілку і раковинку-«королевку», вони повернуть тебе на паломницький шлях. Чим це не символ християнського життя взагалі – молитовні підказки правильності дороги?
Можна порівнювати пройдені траси. Коли ми вирушаємо до Бердичева (Маріуполя… Ченстохови… Будслава…), то беремо на день маленький рюкзак, бо великий їде «організованою» вантажівкою. А на Camino не «бавляться у прощу», там ідуть з усім своїм скарбом. Отож дорога нелегка. До того ж, не завжди рівною трасою, а горами. Купувати їжу – недешево ( нести не вийде; а везти нема кому). Клімат – не наш: якщо випране не сховати на ніч, воно набереться вологи після заходу сонця. Коротше кажучи, якщо комусь хочеться набути досвіду «серйозного» паломництва, то пакуйте речі на Сантьяго…
Дорога завжди приносить зустрічі з цікавими людьми. В одному з домів, де змучені спраглі прочани шукали бодай якогось «технічного» шлангу для поливу квітів, хазяйка винесла їм воду в магазинських пластикових пляшках, а хазяїн усіх благословив, дізнавшись, що це паломники. Ані йому, ані їм не завадило те, що вони – католики, а він – протестантський пастор. В іншому місці, у містечку Саррія, коли мої герої зовсім не героїчно «впали» на стільці вуличної кав’ярні, до них підходив настирливий офіціант і все про щось говорив. А в них сил не було прислухатися. Зрештою, змучені паломники усвідомили, що офіціанта вже тричі Бог посилає, і говорить він (тицяючи пальцем в о.Романа), що «отам, отам» є монастир, у якому такі само отці в білому! «Отам» виявилося буквально за рогом, за кілька кроків, а брати в білому… ні, то були не домініканці. То була зустріч із живою Історією! Бо це виявилися монахи-мерседарії. Був колись такий Орден Пресвятої Марії для викупу полонених… Виявляється, ще й досі існує! З 1218 року.
Camino любить своїх прочан, а вони люблять Camino. Придорожні їдаленьки існують фактично тільки для підживлення паломників. Часто на стінах цих будиночків можна побачити фотографії хазяїна з тими чи тими паломниками, засклені автографи та слова подяки. Місцевих людей на трасі зустрічається небагато, але кожен обов’язково посміхнеться, привітається й побажає гарної дороги: «Buen Camino!» Один з місцевих, типовий поривчастий іспанець, підійшов до прочан у Портомарині, став навколішки і попросив його благословити… Дівчата були збентежені, але благословили.
Потім були ще дні й ночі, нарешті – Сантьяго, св.Меса у величній катедрі, красу якої не передадуть ніякі фотознімки (кажу ж вам, туди йти треба). Втомлені прочани, збиті ноги, знову треба думати, як викрутитися з грошима… Коли раптом – у катедрі на Месі та ж сама пані з Чехії, яку вже стрічали на трасі, їй ще сподобалося, як «наші» співають! З радості від зустрічі пані Ярмя дала дівчатам 100 євро… і вони розплакалися. Знову – Бог дав.
Фото: с.Ольга Катерина
Вже викладено в Інтернет усі спогади, детальні, з фотоілюстраціями, а паломницька дорога все ще не відпускає моїх друзів. Вони на собі пізнали справедливість сказаного одним із тих, кого зустріли там: «Camino ніколи не закінчується».
«А що ж це таке – паломництво до Сантьяго?» – розпитувала я їх.
«Насамперед – це паломництво, тобто кількадесят кілометрів пішки щодня, – напівжартома, але й серйозно відповів о.Роман Шульц ОР. – Це час покладання на Бога в усіх ситуаціях. А також час несення до гробу св.Якова всіх прохань та інтенцій, з якими ми вирушили. Час, переплетений молитвою. Вона дуже індивідуальна на цій дорозі. По суті справи, кожен паломник її проходить сам-один (можна просто зустрічатися в домовлених місцях). Тож вдавалося читати в день по чотири й більше частини Розарію. Вочевидь паломництво до Сантьяго – це ще й зустрічі, інколи предивні! Ми, наприклад, зустріли прочан із Бразилії, від яких дістали запрошення на зустріч молоді у Ріо-де-Жанейро, що відбудеться за два роки. Центром кожного дня була св.Меса, а вершиною паломництва – Євхаристія при гробі св.Якова. До речі, у катедрі є просто прекрасна каплиця Адорації Пресвятих Дарів. Там постійно сидять люди, немовби занурені у мир, що спливає від Ісуса, присутнього в Гостії…»
…Отака буває «цифрова культура». Просто люди розповідають про те, як ходили в паломництво, як молилися, як їм Бог благословляв. І це насправді є сучасним апостольством!
Експерт із комунікації Тоні Бірдсонг, співавтор інтернет-ресурсу
@ stickyJesus: як жити своєю вірою, стверджує, що нині люди проводять понад 110 мільярдів хвилин щомісяця в Інтернеті. А отже, той, хто не використовує можливостей, які надає цифровий простір, марнує їх. «Це дні бенкету для євангелізації, історичне соціальне зрушення», – каже вона.
Єдине зауваження – засобами Інтернету потрібно вміти користуватися, це чиста правда. Інтернет затягує. Але та ж сама Бірдсонг зізнається, що проводить годину-півтори на молитві, а вже потім вмикає комп’ютер.
Як на мене, з таким підходом – і маючи про що розповідати світові – ми цілком спроможні відповісти на ті виклики часу, що їх обговорюватимуть єпископи у чилійському Сантьяго.
Зрештою, ми до цього покликані.
Фото: bestourism.com
Фото: bestourism.com
Фото: bestourism.com
Фото: bestourism.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
