Дайджест

Глава УГКЦ Святослав Шевчук: Молимося за всіх ув’язнених. ч.2

13 Грудня 2011, 17:39 1314


Продовження інтерв’ю з Предстоятелем Української Греко-Католицької Церкви Святославом Шевчуком. Читайте першу частину розмови: Глава УГКЦ Святослав Шевчук: нас вважають опозицією ч.1

– Блаженнійший, а ви молитесь за Юлію Володимирівну?

– Якщо ви послухаєте тексти молитов, які лунають в наших церквах щодня, то переконаєтесь: там згадують усіх тих, хто страждає, хто на рабських роботах потерпає, усіх ув’язнених, полонених тощо. В молитві церкви, у її пам’яті завжди є всі ті, хто страждає, тож і справу Тимошенко та її теперішнє становище ми намагаємось сприймати у ширшому контексті, бо не можна виокремлювати тільки одну людину, коли мова йде про судочинство, про справедливість.

Тут треба тримати в голові усю ситуацію, яку цей окремий факт виявляє. Бо якщо ми не говоритимемо про всіх страждучих, то не будемо до кінця чесними та справедливими. Юлія Володимирівна – найбільш відома з усіх ув’язнених в Україні, але скільки іще забутих? Тож церква, на моє переконання, мусить бути голосом тих, хто мовчить, хто є упослідженим, маргіналізованим. А Юлія Володимирівна і її політична сила досить голосно про себе нагадують.

– Власне, те, що ви зараз кажете, й закидають найчастіше європейській «групі підтримки» Тимошенко, бо скидається на те, що Європу хвилює тільки ця людина, а не прогнила наскрізь система українського судочинства і охорони права з її корупцією, тортурами і тому подібними речами…

– Так, це лише верхівка айсберга. В Україні забагато інституцій, які потребують докорінних реформ. Візьміть хоча б чорнобильців. Нещодавно ми згадували 25 років Чорнобильської катастрофи, вшановували ліквідаторів аварії тощо. А сьогодні ці люди вмирають в наметах і стають об’єктами політичних маніпуляцій. Таким чином, ми маємо сьогодні говорити про ширші рани суспільства, які треба лікувати.

Хоча той, хто збирається реформувати ті чи інші царини, має користуватись довірою суспільства. Авіценна колись говорив так: є лікар, хворий та хвороба; завдання лікаря – завоювати довіру хворого та переманити його на свій бік. Те саме торкається і суспільства. Якщо суспільство не довіряє своїм очільникам, хворобу йому не перебороти.

– Про довіру ще поговоримо, а поки що іще стосовно молитов Юлії Володимирівни: вас не шокує таке блюзнірство, чи ви вважаєте, що все це – щиро?

– Чесно скажу – не знаю. Але зі свого душпастирського досвіду можу сказати, що коли людина потрапляє у, так би мовити, пограничний стан – в ув’язнення, наприклад, чи у заслання, чи вирушає в еміграцію – то це є ті моменти, коли вона починає шукати Бога. За нормальних обставин людина має ілюзію, що її життя – в її руках, що вона сама ним керує і є його господарем. А за інших умов ми відчуваємо, що те життя, до якого ми звикли, висмикується нам з рук. Мимоволі тоді звертаємо ми очі до свого Творця…


– А, може, навпаки – втрачаємо в нього останню віру?

– Це вже залежить від конкретної людини. Але знову ж таки, скажу з власного досвіду: саме у такі моменти починаємо ми глибоко застановлятися над тим, що є наше життя, яким є його зміст, від кого воно походить. А тоді сама людська природа підкаже, що людське життя сотворене на образ і подобу Бога, якого людина і почне шукати.

– Церква традиційно лідирує у рейтингах довіри, але поясність, будь ласка, що це таке – «довіра до церкви»? Довіряти можна банку, або ж навпаки, не довіряти, якщо знаєш, що у нього підмочена репутація і вклади він не поверне. Ще одна спекулятивна тема, як на мене…

– Питання довіри дуже складне. Воно набуває зовсім іншого змісту, коли ми говоримо про суб’єкти довіри чи недовіри. Бо до банку – одна довіра, до конкретної особи – інша, а довіра бо Бога (навіть не довіра, а віра у Бога!) – це ще інакша категорія. Це різні аспекти однієї і тієї дійсності. Коли соціологія проводить такі дослідження, вона тим самим ставить церкву на один щабель з різними суспільними інституціями…

Довіра до церкви в таких опитуваннях означає, мабуть, те, що, на думку людей, в церкві говорять правду. Тобто тут мова йде про зміст церковного буття. Звичайно, це буття уособлюється у певних персонах, тож довіра тут базується на вірогідності проповідей, які проголошують представники церкви, тобто на тому, наскільки власне життя цих священиків відповідає тому, що вони проповідують. Але тут важливо в першу чергу довіряти Богові…

– Бог і церква з її священиками – це все таки різні речі…

– І так, і ні. Церква – божественна інституція, тіло Христове, видимий знак Божої присутності між нами. А члени церкви – просто люди зі своїми недосконалостями і обмеженнями. Але довіра до церкви цілком пов’язана із вірою людини в Бога, а віра, своєю чергою, є даром Божим. Тобто в кожному разі ми зараз говоримо на тему, яка вже виходить за рамки будь-яких соціологічних опитувань. Але вони, в свою чергу, все ж слугують певною спонукою для церков, бо якщо люди нам довіряють, то це означає, що ми є моральними авторитетами для людей і повинні використовувати це на їхнє благо.

– А у вас нема відчуття того, що церква у нашій світській державі займає все більше і більше місця, більше навіть, ніж це обумовлено Конституцією? Вкотре дискутується питання про закон Божий у школах, хоч не всі учні та їхні батьки неодмінно мають бути віруючими людьми, чи не так?

– Церква у нас відділена від держави згідно Конституції, це дійсно так і є. Але церква не є відділеною від суспільства. На мою думку, сьогодні церква в Україні ще не займає того місця, яке вона мала б займати. І це – абстрагуючись від переліку навчальних дисциплін у школах чи університетах. Ми пережили період, коли церкву намагались взагалі викреслити з суспільних процесів.

За радянських часів церкви були загнані у своєрідні «гетто», де священик мусив бути тільки служителем культу. Якщо ж він намагався бути таким собі голосом Іоанна Хрестителя, його тут же ліквідовували. З іншого ж боку, держава була абсолютним монополістом і в освіті, і в соціальному служінні, і в решті суспільних виявів та проявів.

Сьогодні, слава Богу, такого тиску немає, церква виходить зі свого гетто і починає виконувати ту місію, яку вона мусить виконувати у суспільстві. Зокрема, й тоді, коли ми говоримо про соціальне служіння. В цьому аспекті держава не здатна виконувати до кінця свою функцію.

– А церква здатна? В чому її соціальне служіння?

– Тут ми говоримо про певний вид присутності церкви, який пов’язаний з ділами милосердя. Приміром, це опіка над хворими, над сиротами, над соціально незахищеними людьми. Це – те, що церква завжди робила, робить і буде робити у будь-якій країні. У нас багато людей, до яких нікому немає діла, думаю, що тут християни і повинні вийти їм на зустріч.

Пригадую, як мій приятель, приїхавши в Україну, зауважив, що він ніколи не бачив на вулицях неповносправних дітей на візочках, яких батьки вивозили б на вулицю. Він запитав: «Невже у вас немає таких дітей?». Я кажу: «Є. Але про них ніхто не дбає». В наших парафіях є так звані спільноти «Віра і світло», які намагаються показати цінність людського життя тих осіб, котрих ми називаємо людьми з особливими потребами…

– Тобто це не просто декларування, а є і конкретні справи? І ті ж таки чорнобильці, яких ви самі згадали, можуть звернутися до Греко-католицької церкви по реальну допомогу? Я маю на увазі особливо злиденних, можливо, людей у віці чи інвалідів…

– Безперечно. Тому я й кажу, що ми відновлюємо ту місію, яку церква мусить виконувати у суспільстві. Бо й наші можливості не є безмежними, а ми б хотіли, щоб вони були принаймні достатніми для всіх, хто потребує такої допомоги.

– А які прояви присутності церкви у суспільстві є для вас неприйнятними? Приміром, Московський патріархат обіцяє своїм вірним, що з нового року вони зможуть отримувати на мобільні телефони «проповідь дня» тощо. Як вам така ідея – поширювати християнське вчення за допомогою сучасних гаджетів?

– Тут треба розрізняти дві речі. Є неприйнятним, коли церкви говорять віруючим: «Прийдіть до нас, і отримаєте те-то й те-то», коли оперують матеріальними стимулами. Але поширювати слово Боже за допомогою сучасних технологій – в цьому нічого поганого немає. Ми намагаємось зрозуміти, яким способом сучасна людина отримує інформацію, і відповідати викликам сьогодення. Колись – двісті-триста років тому – єдиним способом отримання інформації була недільна проповідь. Сьогодні все інакше, але нічого небезпечного в цьому нема.

– Але так можна дійти і до відпущення гріхів по телефону, до вінчання по Скайпу…

– Ні, очевидно, що є певні межі того, що можна передавати у такий спосіб, а що – не можна. Але коли я був в Аргентині, а мої священики були відділені від мене сотнями кілометрів, найдешевшим та найефективнішим способом щоденного спілкування з ними для мене був саме Скайп. Звичайно, що не можна святі тайни вділяти через таких «посередників», бо це неприйнятно з богословської точки зору, але якщо мова йде про людське спілкування, про поширення інформації, то чом би й ні?

– Чому ж ви тоді досі не маєте власної сторінки на Фейсбуці? Там лише ваша фан-сторінка, яка не дає живого спілкування з вами…

– Моя особиста неприсутність в цій соціальній мережі показує лише межі моїх можливостей. Я обіцяв, що буду там присутній, коли більш-менш впорядкую своє життя… Ми хочемо творити, так би мовити, церковну «соціальну мережу» – можливо, вона ще більшою мірою відповідатиме очікуванням тих, хто сподівається на спілкування зі мною. Зокрема, й за допомогою ось цього нашого сьогоднішнього інтерв’ю…

Наталия Лебедь, Обозреватель

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: