Останнім часом я зустрів вже декількох людей, які скаржилися на нудне переживання цьогорічного Різдва і Нового Року, мовляв, нічого такого не відбулось, що мало б зворушити серце, якесь все сіре або нецікаве. Хоча проблему меланхолійного настрою під час святкування свят мають пояснювати психологи, проте я теж відважився поділитися своїми роздумами з точки зору священика.
Незадоволення. Звідки воно взагалі береться? Гадаю, що психологи зі мною погодяться, якщо я скажу, що коли чогось дуже сильно сподіваєшся, бажаєш, очікуєш, прагнеш і цього не відбувається, то психіка людини переживає в цей момент стан фрустрації, який стисло пов’язаний з почуттям розпачу та незадоволення. Отже перше, на що звертаємо увагу – це наші очікування. Якщо я чимось незадоволений, то ставлю собі питання: «А чого я очікував від цієї ситуації або від людини?».
Свята Різдва Христового і Нового року овіяні в суспільній свідомості ореолом чогось чудесного: дітям під ялинку кладуть подарунки, яких вони сподіваються цілий рік, мультфільми і художні фільми завжди пов’язані з таємницею і чудом. Натомість, коли ми виростаємо, то бачимо, що тепер вже ми маємо класти під ялинку подарунки, а подарунки, які ми отримуємо, не можуть вже нас так тішити як тішили в дитинстві, тому що або можемо самі собі це придбати, або ці подарунки, знову ж таки, не відповідають нашим очікуванням. Щодо фільмів і мультфільмів про Різдво, то казка швидко закінчується, коли ми повертаємось до життя, в якому бачимо море проблем з політичною нестабільністю в суспільстві, з новими податковими і пенсійними законодавчими документами, з економічною кризою і суспільною несправедливістю, коли прірва між дуже багатими і дуже бідними стає все ширшою і глибшою. Чи можна в такій ситуації бути радісним?
Один мій приятель-священик розповів про те як йому вдалося глибоко пережити радість Різдва. Одного року 24 грудня вдень у своїй парафії він готувався до святкування Різдва, ходив по подвір’ї храму, зайнятий своїми справами. Аж ось приходить літній чоловік, трохи розтріпаний, на вигляд схожий на безхатченка. «Знову будуть просити гроші», – подумав мій приятель. Коли цей чоловік почав розповідати свою історію і потребу, священик все ж ще не міг йому повірити. Він просив гроші, щоб доїхати додому на інший кінець країни. Чоловік розповідав, що повертається з заробітків, господар відпустив на свята усіх додому. Він поїхав на автовокзал, там, втомлений в залі очікування заснув, а коли прокинувся – ні телефону, ні грошей вже не було. І оце пішов він по місту просити гроші у людей, та ніхто йому не вірив, аж ось дійшов до церкви і натрапив на священика. Священик, розумів, що все, що говорив цей чоловік, може бути правдою, а якщо так – не допомогти не можна. Але страхуючись від обману, посадив чоловіка в машину, поїхав на автовокзал, купив йому квиток на автобус, і повернувся до парафії. Увечері, коли розпочалась Різдвяна Меса, на очах священика були сльози радості від свідомості того, що цей чоловік зможе бути на свята зі своєю родиною, дружиною і дітьми. «Чи це не різдвяне чудо?», – запитав він мене.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.