Люрд. Чуда для нашого одужання

Упродовж 150 літ Люрд славиться чудами одужання. Щорічно до цього французького містечка навідується близько шести мільйонів паломників з усього світу, усіх культур, рас, мов, навіть релігій. У чому ж таємниця Люрду?

У цій книжці зібрано свідчення й роздуми над чудесними фактами як визнання того, що Бог у наші дні, як колись, зцілює тіла і душі, що саме остаточного зцілення ми усі потребуємо й кожен з нас може його отримати.

Автор: Патрік Тельє

Видавництво: Свічадо

Де придбати:

1. Скориставшись послугою «Книга-поштою»: а/с 808,м. Львів, 79008;

2. За допомогою електронної пошти: bookshop@svichado.com;

3. На сайті «Свічадо».


4. За телефоном (032)235-73-16;

5. У крамницях «Свічадо»: м. Львів, вул. Лисенка, 2; м. Київ, вул. Покровська, 6, ст.м. «Контрактова площа». Запитуйте також у парафіяльних крамницях.

Уривок із книжки «Люрд. Чуда для нашого одужання»

…Одна історія кохання

«Вона розмовляла зі мною, як з дорослою…»
Бернадетта

Бернадетта, Люрдівська «героїня», народилася 7 січня 1844 року за правління короля Людовіка-Філіпа. Імператором Франції тоді був Наполеон ІІІ. Після двох жахливих неврожайних літ, спричинених засухою та зникненням водяних млинів, замінених на парові, її батько, мельник, зазнає банкрутства, як багато інших мельників, унаслідок технічного прогресу, що розчавлює людину. Він змушений оселитися з родиною у приміщенні колишньої в’язниці. Його чотирнадцятирічна старша донечка розуміє й розмовляє тільки люрдівським діялектом провінції Біґурдан, що у департаменті Високі Піренеї, оскільки школа недоступна для неї. У таких умовах вона недоїдає, її і так слабке здоров’я ламається. Вона худенька й мала на зріст (мала ледь один метр і сорок сантиметрів) і хвора на астму. Невдовзі з’являються симптоми туберкульозу.

І ось 11 лютого 1858 року, морозного ранку, у четвер, Бернадетта зі сестрою та одною подругою ідуть уздовж бурхливої річки Ґав, що тече із засніжених гір. Подалися по дрова для дому. Опиняються перед печерою. Там брудно й темно. Це печера Массаб’єль, витесана у скелі, що звисає з північного боку над берегом річки. Місцина пустинна, куди виганяють випасати свиней. Аж дівчинка «чує шум, немов порив вітру», хоча жодне деревце не заворушилось. Підвівши голову, зауважує у скельній виїмці «панночку, оточену блискучим світлом, котра дивиться на неї і їй усміхається»: на ній білі сукня й вуаль, голубий пасок, на ногах – жовті троянди, а в руці вервиця… Бернадетту настільки видіння вразило, що присутні відразу зауважили її стан. І коли діти повернулися додому, то поширили чутки про «те щось особливе».

Мати заборонила доньці ходити до печери. Та вже наступного тижня Бернадетта нічого зі собою не вдіє – відвідує печеру не тільки в неділю, але і у четвер. Там, отримавши знак видіння, насмілюється увійти всередину, в це таємниче місце, де зав’язується діялог. Що її нестримно потягло до цього місця, куди вона буквально мчить, і так швидко, аж за нею не встигають інші, хоча переважно вона задихалася, коли поспішала? Ак’єро («це» місцевим діялектом), – промовляє дівчинка, – «прекрасна біла дама». Не вища за Бернадетту, такого самого віку, розмовляє з нею теж цим місцевим діялектом, але звертається на «ви»! Отак уперше Бернадетта чує у свою адресу «ви» і бачить поважне ставлення до себе, вона зворушена до глибини душі! У Люрді про з’яву Пресвятої Богородиці гомонять усі, зокрема й пишуть газети. Можна уявити собі, як реготали тогочасні вільнодумці, що збиралися у Кафе Франсе на великому майдані Люрду: «Пречиста Діва Марія розмовляє з дівчинкою Субіру в печері свиней»!