В інтерв’ю для Vatican News Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Вісвальдас Кульбокас розповідає про візит католицьких єпископів до Тернополя, де 18-19 листопада 2025 року внаслідок російських бомбардувань загинуло щонайменше 35 осіб. Зниклими безвісти досі вважають шістьох людей. «Церква, — підкреслює Нунцій, — близька до тих, хто втратив все».
У середу 26 листопада 2025 римо-католицькі та греко-католицькі єпископи України, які перебувають на своїй щорічній спільній зустрічі у Зарваниці, відвідали Тернопіль. Ієрархи прагнули принести розраду потерпілому населенню та в молитві розділити їхній біль. Архієпископ Кульбокас, Апостольський Нунцій в Україні, який був серед них, називав цю ініціативу справжнім паломництвом.
— Ваше Преосвященство, що Ви можете розповісти про цю ініціативу?
— Оскільки Зарваниця розташована недалеко від Тернополя, ми поїхали туди автобусом, щоб відвідати місця, де минулого тижня ракети влучили в житлові будинки. Я хотів би підкреслити — також і для того, щоби просити всіх, хто нас чує, посилити свої молитви за Україну, — що Тернопіль розташований приблизно за 800 кілометрів від лінії фронту. Отже, йдеться про війну, яка насправді охоплює майже всю країну: як тих, хто перебуває недалеко, в окопах, так і тих, хто живе у своїх домівках. Це особливість сучасної війни.
Ми, єпископи, здійснили це паломництво, щоб помолитися за загиблих на місцях ракетного удару, помолитися разом з їхніми рідними. Ми вислухали свідчення про поранених. Більшість отримали важкі опіки, дехто втратив зір, інші мають повністю понівечене обличчя. Ми обійняли жертв і тих, хто вижив, і для нас це було справжнім паломництвом.
Минулого місяця ми в Україні дуже високо оцінили те, що Папа Лев опублікував енцикліку «Dilexi te», в якій підкреслює, що, обіймаючи бідного, ми фактично обіймаємо Господа, бо бідний не має нічого й нікого, крім Бога. І тут, коли в місцях болю ми обіймаємо тих, хто не має нічого — ні помешкання, ні близьких, а іноді навіть і здоров’я, — ми обіймаємо найбідніших із бідних.
Не всі мають можливість здійснити таке паломництво, як наше; тому я закликаю вас підтримати нас молитвою. Так ми зміцнюємо Церкву, об’єднану як у радості — радості в Господі, — так і в стражданні.
— Як виникла ініціатива відвідати Тернопіль?
— Ініціатива виникла вже вчора [ред. — 25 листопада], бо кілька єпископів висловили таке бажання. Митрополит Тернопільської греко-католицької архієпархії владика Теодор Мартинюк вже вчора почав організовувати цей візит, також тому, що йдеться про місця, які є частково недоступними через роботи, які ще ведуться, хоча рятувальні роботи вже завершено. Отже, ця ініціатива була підготовлена вчора ввечері, в погодженні з міською та обласною адміністрацією. І була організована також зустріч із родичами загиблих. Хоча потім прийшло багато інших людей, бо щодня туди приходять люди, приносять лампадки, моляться, приносять символічні подарунки загиблим дітям. Тому ми зустрілися як із родичами жертв — батьками, матерями, бабусями, — так і з тими людьми, які опинилися там спонтанно. Їх було небагато, але це був спосіб поплакати разом із ними.
— Хто серед цих Вам найбільше запам’ятався?
— Серед людей, яких я бачив і обіймав, була бабуся, яка тримала в руках фотографію свого загиблого онука Ростислава. На фотографії виглядає, що йому 15-16 років. Я помолився за нього. Поруч із бабусею стояв його батько, який плакав. Більшість людей загинули не від прямого влучання ракети: ракета влучила в сусідню будівлю, і потім не тільки ударна хвиля, а й вогняна хвиля — бо ракети містять у собі багато палива — поширила пожежу, охопила майже всю будівлю; а оскільки ударна хвиля розбила вікна будинків, то вогонь потрапив безпосередньо в багато квартир. Це було вранці, приблизно о 7:20, і люди опинилися в ситуації, коли вогонь потрапив прямо в їхні домівки. Ми зустріли кількох людей, які розповіли, що на власні очі бачили, як їхні родичі гинули у вогні. На щастя, є люди, яким вдалося врятуватися.
Один із єпископів розмовляв із молодим чоловіком на ім’я Богдан. Він розповів, що вижив завдяки тому, що в момент обвалу будівлі стояв біля холодильника, який залишив йому простір для захисту і дозволив дихати. Його знайшли під завалами лише наступного ранку, через багато годин, завдяки хвилині мовчання, якої щодня о 9:00 дотримуються на честь жертв війни. Саме завдяки цій хвилині мовчання і молитви рятувальники змогли почути його крики і прохання про допомогу.
— У міжнародних ЗМІ з’являються повідомлення про дипломатичні ініціативи, спрямовані на припинення війни, — хоча бомбардування України стають дедалі інтенсивнішими. Що Ви би хотіли сказати з цього приводу?
— Власне вчора [ред. — 25 листопада] вранці на столицю, Київ, було здійснено дві хвилі дуже інтенсивних обстрілів із використанням дронів і ракет. Щонайменше семеро людей загинули, десятки отримали поранення. Я би хотів поділитися тут такими думками: мені пригадуються слова святого Йоана Павла II, який наголошував на важливості досягнути хоч би перемир’я, щоб зупинити спіраль насильства, створену війною. Завжди варто дати час і можливість відповідальним особам подумати над тим, що можна зробити. Отже, з певної перспективи завжди корисно знайти якесь рішення — навіть якщо воно не ідеальне, — але яке приведе до припинення вогню.
З іншого боку, дуже важливо пам’ятати, що в такій жорстокій війні неможливо досягти рішення, якщо не дійти кореня проблеми. Я вважаю, що є дві важливі речі: перша — допомогти винним зрозуміти серйозність того, що вони чинять. А друга стосується слів Господа, коли Він каже: «Будьте милосердними», у значенні «завжди будьте відкритими до навернення грішника, агресора».
Я також хотів би додати, що, як багато разів говорив папа Франциск, війна — це справа диявола. І якщо це справа диявола, то як ми можемо з цим боротися? Лише людською логікою це не перемогти, лише людськими силами цього не зупинити. Потрібна благодать Господа. Тому я наполегливо прошу: молімося разом, просімо про цю благодать; нехай Господь подасть нам цей дар миру.
фінансово.
Щиро дякуємо!
