У Римі, в католицькому університеті Пресвятого Серця, відбувся симпозіум на тему «Бути поруч на останніх етапах життя», за сприяння центру вивчення соціальної доктрини Церкви, що діє при цьому університеті.
Обговорення проблем, пов’язаних з лікуванням, супроводом і підтримкою хворих з хронічними хворобами та тих, що перебувають на останніх етапах життя, використовуючи багатий досвід та сприяючи справжній культурі співчуття й утішення, згідно з напрямом, вказаним Папою Бенедиктом ХVІ в Енцикліці про надію «Spe salvі» – ці питання стали темою згаданого симпозіуму.
Актуальні теми, пов’язані з кінцем життя та стражданнями хворих з філософської, етично-соціальної, медичної, політичної , правової та кримінальної точки зору, серед інших, розглядали, Фердинандо Чіттеріо, викладач соціальної етики Католицького Університету Пресвятого Серця, Вінченцо Валентіні, доцент радіології поліклініки імені отця Аґостіно Джемеллі в Римі, Францеско Бевере з Міністерства охорони здоров’я.
Сприяти «культурі полегшення страждань», старатись тамувати фізичний біль, особливо той, який нерідко супроводжує останні етапи людського життя, але також і поділяти з хворими та їхніми рідними те страждання, яке ніколи не зможе бути повністю усунуте, бо пов’язане з нашою людською природою – ось зобов’язуюча програма, до якої залучені лікарі, медичний персонал та студенти медичного та хірургічного факультетів Католицького Університету, допомогли створити справжню мережу полегшення страждань», – пояснив доктор Евардо Ботто, професор католицького університету Пресвятого Серця з Мілану.
У посланні архиєпископа Зиґмунда Зімовського, Президента Папської Ради в справах душпастирства служби охорони здоров’я, серед іншого, вказано, що бути поруч з людиною на останніх етапах її життя, означає свідчити Любов, шанувати Життя, ще раз підтверджуючи його незаперечну цінність від першої миті зачаття до природного закінчення, означає приймати й любити вразливість, даючи свідчення близькості, співпереживання та співчуття.
«Як відомо, – написав у посланні до учасників симпозіуму архиєпископ Зімовський, – хвороба ніколи не збігається тільки з її симптомами і болем хворого органу, але неминуче відбивається на всьому організмі та заторкує всі сфери людської особи, переступаючи виключно фізичний аспект і проникаючи на психологічний та духовний рівні. Тому як слід усвідомлена людська крихкість є закликом до людини, щоб вона відкрилась на вищі горизонти, на подолання себе самої».
Саме в цьому сенсі блаженний Папа Йоан Павло II в своєму Апостольському Посланні «Salvifici Doloris» стверджував, що хоч людині відомий та близький біль, який властивий тваринному світові, те, що ми висловлюємо словом «страждання», є суттєвим саме людській природі. Страждання, як здається, належить трансцендентності людини: воно є одним з тих моментів, для яких людина в певному сенсі «призначена», щоб перемагати себе саму себе, і вона покликана до цього в таємничий спосіб.
Тому крихкість існування не зменшує, а підносить особливу цінність людського життя, одночасно вчиняючи ще сильнішою і невідкладнішою вимогу дбання про життя людини, в будь-яких обставинах і контексті, зокрема, в ситуації важкої і невиліковної хвороби. Як стверджував Папа Йоан Павло ІІ, гідність людської особи не залежить від її продуктивності чи від того, що вона «вартує» в очах інших.
Архиєпископ Зімовський пригадав слова Папи Бенедикта ХVІ про те, що «міра людяності головним чином визначається ставленням до страждання та до страждаючої людини».
На закінчення симпозіуму з доповіддю про ставлення блаженного Папи Йоана Павла ІІ до страждання виступив кардинал Анджело Комастрі, Архипресвітер базиліки Святого Петра та Генеральний Вікарій Святішого Отця для Держави-Міста Ватикану.
За матеріалами: Радіо Ватикан