Нещодавно на CREDO з’явилися дві статті про походження людства, які викликали чимало коментарів. Питання цікаве і непросте. Але можна легко зайти задалеко або піти не в тому напрямку.
Питання про те, як народилося людство, в релігійному розумінні базується на Святому Письмі – душі богослов’я. Про це говорять перші розділи книги Буття, а також, спираючись на них, і Новий Завіт. Але зрозуміти початкові розділи першої книги Біблії не так просто, а в разі нашого українського середовища це розуміння наражене на небезпеку викривленого зрозуміння. З практики викладання П’ятикнижжя знаю, скільки неправильних кліше залишається в головах вірних. Брак серйозної науково-богословської літератури українською чи російською мовами утруднює поглиблення аргументації, а популярна література – часто не релігійного, а навіть антирелігійного характеру – не допомагає в чіткому розумінні тексту та викликає хаос. Тому кілька слів від біблеїста, без зайвого повторювання вже сказаного у тих статтях.
Найчастіше, коли говориться про походження людини на Землі, звертаються до другого розділу книги Буття, який містить опис створення Людини згідно з «ягвістичним» джерелом. Фундаменталістське розуміння священного тексту насправді є його викривленням. Так про це пише папа Бенедикт XVI в посинодальному документі Verbum Domini, цитуючи опрацювання Папської Біблійної комісії «Тлумачення Біблії в Церкві» : «У зв’язку з цим я б хотів насамперед звернути увагу на трактування, які не поважають істинну природу людини і сприяють суб’єктивним і довільним інтерпретаціям. Зокрема, «буквалізм», обстоюваний фундаменталістським розумінням, будучи насправді перекрученням і буквального, і духовного змісту, тим самим відкриває шлях геть усяким зловживанням, поширюючи, наприклад, антицерковні тлумачення самого Писання. Проблемний аспект фундаменталістської трактовки полягає в тому, що через відмову враховувати історичний характер біблійного Одкровення стає неможливим повною мірою прийняти істину самого Втілення. Фундаменталізм уникає тісного взаємозв’язку Божого й людського у стосунках із Богом… З цієї причини він намагається трактувати біблійний текст так, немовби той слово по слову був продиктований Святим Духом, і не визнає того, що Слово Боже виражене з допомогою мовних засобів і фразеології, обумовлених конкретною епохою» (п.44).
Головною проблемою розуміння другого розділу книги Буття є буквальне сприйняття тексту. Автор збирається не передати хід подій, а навчити читачів мудрості, яка полягає не в інтелектуальному засвоєнні теорії, а в практиці життя. Спроби описати створення людей знаходимо серед писемних пам’яток інших древніх культур, і Біблія багато в чому подібна до них. Це старання натхненого автора передати головні поняття, які він почерпнув із мудрості свого часу й очистив у світлі Божого одкровення.
Найбільше питань викликало ствердження про першу людську пару – Адама та Єву, – від якої й розпочалося людство. Коментатори статей цитували енцикліку папи Пія ХІІ Humani generis (1950 року), де чітко говориться про моногенізм, тобто походження людства від однієї пари людей. І це була аргументація, на якій базувалися коментатори статей. Але…
Маленький екскурс у минуле: 1906 року з’явився декрет Папської Біблійної комісії про автентичність авторства Мойсея щодо П’ятикнижжя; 1909 року – про історичний характер перших трьох розділів книги Буття. Ці проблеми були розв’язані пізніше, і сьогодні вже ніхто з поважних біблеїстів не захищає авторства Мойсея та історичності тих розділів. Як це розуміти?
По-перше, богослов’я не може зайняти місця інших наук. Біблія розповідає про історію спасіння, а не просто про історію планети. Мета розповідей зовсім інша, й тому в Біблії ми не шукаємо відповідей на питання про побудову Всесвіту, еволюцію, коли та чому вимерли динозаври тощо. Біблія не дасть відповіді на питання, чи був на початку космосу Великий Вибух, чи ні. Богослов’я не може прив’язуватися до науки, до наукових теорій, не може обмежувати дослідження в цьому напрямку. Якщо за деякий час теорію Великого Вибуху вдосконалять або замінять якоюсь кращою, то чи треба буде через це переписувати всі підручники богослов’я? Це ж саме стосується постання людства: богослов’я не може заступати собою інші науки, які цим займаються, і не може повністю залежати від них. Якщо дослідники антропогенезу дійдуть висновку (але завжди – гіпотетично), що більш обґрунтованою є теорія полігенізму (походження людства від багатьох пар гомінідів), а не моногенізму, ба навіть теорія поліфілетизму, – то біблеїст лише візьме це до уваги. Можна потім виразити біблійні поняття в іще більш сучасних наукових категоріях, які, однак, не матимуть зобов’язувальної сили, бо Біблія має свою мову, свої поняття, свій кут висвітлення питання, що суттєво відрізняється від наукового.
По-друге, це зовсім не підважує доктринальних висловів Церкви. Згідно з ученням Церкви, форма вираження істин віри може й навіть повинна змінюватися. Слід відрізняти форму від суті. Суть залишається, а форма може бути іншою. Це стосується і вищезгаданих документів Папи чи комісій. За документами про авторство Мойсея чи історичність перших розділів книги Буття треба побачити справжню мету цих документів, ті реальні проблеми, що їх Церква прагнула розв’язати. Так, відкидання авторства Мойсея могло призвести до відкидання натхненності цих книг, хоча зараз усі спокійно сприймають висновок, що авторство розуміється в широкому значенні цього слова. Це ж саме треба сказати щодо ствердження енцикліки про походження людства від однієї пари. Хоча на сьогодні антропологія більш схильна до моногенізму й навіть науково доведено, на підставі аналізу ДНК досліджених жінок, що вони походять від однієї істоти, то, однак (див. п.1), богослов’я не може зайняти місце інших наук, і сама Біблія цього не говорить. При витоках формування цього питання стоїть турбота про єдність людства в ракурсі історії спасіння. Коли святий Павло у Листі до римлян говорить про одного Адама, то це служить лише тлом для підкреслення ролі єдиного Ісуса, через Якого на всіх зійшла благодать Бога. Вчення про походження всього людства від першого Адама святий Павло сприймає як очевидне, але сам цього не стверджує, не це є його головним завданням (відсилаю до статті “Первородный грех” у Католицькій енциклопедії). Так пише відомий дослідник Біблії П.Грело у книжці “Роздуми над проблемою первородного гріха”: “Можливо, богослов’я ще не вивчило достатньо глибоко проблему солідарності між людьми, і вертикальної, і горизонтальної: яке завдання відіграють з цієї точки зору різні площини – фізична, психічна та духовна – в нашому бутті? За яких умов можна говорити про справжню єдність між людьми? Здається, що такі вирази, як “моральна єдність” чи “моральна солідарність”, мали тенденцію втрати свого конкретного і реального змісту, так, що майже міжперсональні відносини не осягають найвищої насиченості саме на цьому рівні”. Чи можна єдність людства звести лише до фізичного народження від однієї пари? Як тоді уявити участь всіх людей у виправданні, принесеному Ісусом Христом? Як воно “передається”? Можливо, богослов’я має більше дослідити це питання.
По-третє, вже повертаючись до тексту: перші розділи книги Буття, використовуючи літературні прийоми та жанри, які були поширені в той час, передають нам – із допомогою умовних знаків мови – повчання про походження людей від Бога та їхній непослух заповідям Творця. Але, як було зазначено раніше, буквальне сприйняття тексту заперечує сам текст, викривлює його сприйняття. Треба розшифрувати дослівність. Чи ви не замислювалися над тим, що думатимуть за кілька століть археологи, відкривши, наприклад, часто вживане зараз слово “мажори”? Що це музично обдаровані люди?
Як написав Папа Бенедикт ХVI у вже згаданому документі Verbum Domini, необхідно вийти за рамки літери. Або, як би сказав наш філософ-богослов Г.Сковорода, треба розгризти шкарлупу, щоб зрозуміти смак горіха. Горіха без шкарлупи немає, але тим, що насичує і має смак, є горіх, схований у ній. Розкуси його і посмакуй.
бр. Патрик Оліх OFM