Трошки історії. Одного разу Франциск із кількома товаришами вирушили до табору ворога. Їхній дорозі товаришували вигуки співвітчизників: «Зрадники! Негідники! Як можна розмовляти з ворогами? Це ж невірні!»
А Франциск ішов уперед, бо хотів проголошувати Христа Ісуса. Йшов уперед, хоча позиція його табору була краща і перемога справді буде на їхньому боці. Він ішов, хоча його заклики, як покаже історія, підуть у небуття, ніхто тоді не навернеться до Христа… Йшов 1219 рік; майбутній святий Франциск Ассизький зустрівся з султаном.
О, скільки емоцій, знаків оклику та питань викликали дві години побуту Папи Франциска в аеропорту Гавани! Цими днями я відкривав у браузері все нові закладки з різними статтями на цю тему, різними мовами, з різними оцінками… Тож додам кілька своїх зауваг.
Перше, що впадає у вічі, — непропорційна кількість «спеціалістів», що з’явилися після зустрічі Папи Франциска й Патріарха Кіріла. Я найчастіше читаю італійських ватиканістів, які вже від початку говорили про цю декларацію — і, звісно, говорили про її зміст. І що ближча була зустріч, то чіткіше проступав контур тексту. Тож коли настала мить оприлюднення декларації, я не здивувався. Зустріч — історична, без сумніву. Але якщо вона відбувається «між іншим», на нейтральних територіях, а тим більше на летовищі й у такому поспіху, то немає сенсу очікувати на щось революційне. Зустріч історична, але реакція істерична, викликана самонакручуванням і непідготовленістю «спеціалістів», як і читачів. Так, деякі зауваження у відгуках були дуже цікаві, але дуже далекі від фахових ватиканістів та — без сумніву — написані з запізненням.
Друге, що варто відзначити: завелика політизація поглядів. Папа Франциск давно вже повторює: «Зустрінуся де лише забажаєте і коли забажаєте!» Як перед підписанням декларації, так і після цього і сам Папа, й інші повторювали: «Це не політична угода! Це пастирський текст!» Але ні — далі багато хто хоче побачити проблему там, де її нема. «Папа зустрівся не просто з Московським Патріархом, він зустрівся з Православ’ям». Думаю, кожна конфесія, окинувши побіжним поглядом свою історію, зустріне там своїх представників, за чиї вчинки відчуває сором. І те, що зараз певною Церквою керує не зовсім достойна людина, зовсім не перекреслює цієї спільноти як Церкви! Так, це богословське ствердження, якого можуть не поділяти нецерковні люди; але для будь-якої віруючої людини це має бути очевидним. Папа Франциск обійняв не «патріарха багатих», а Церкву мучеників, Церкву отця Олександра Меня, Церкву тих православних, які сьогодні стараються жити вченням Ісуса Христа. Керівники зміняться, а слова, записані в декларації, що ми «брати у християнській вірі», завдали відчутного удару стіні, що розділяла наші конфесії. Вже зараз це викликало величезний резонанс серед всіх віруючих: хтось сприйняв це з ентузіазмом, хтось не дуже, але це історичні слова!
Третє. Не знаю, чому різні конфесії висловлюють таким чи іншим чином своє незадоволення словами декларації. Нічого нового там не сказано. Це все речі, сказані і пересказані десятки разів. Але є також відчутні кроки вперед: визнання факту існування і права на існування Української Греко-Католицької Церкви, заохочення до пошуку виходу з кризи інших православних демомінацій. Чому ці величезні поступи вперед підкреслюються не так сильно, як розмиті пункти політичного нахилу? А ті ж самі «політичні» пункти — що іншого могли підписати цих двоє керівників? Чи Патріарх керує президентом своєї держави? Чи може він висловитися коректніше, зважаючи на сьогоднішній стан? Чи Папа, знаючи цей стан речей, очікував більшого? Не забуваймо про те, що і в Росії є католики, і в Криму…
…Коли святий Франциск ішов до султана, то ніхто не розумів, навіщо. Та й безпосередніх результатів не було видно. Але такий відважний жест, дивлячись історично, приніс величезні плоди: францисканці змогли залишитися в Палестині, святі місця до сих пір існують і до них можна прийти. Також, як каже легенда, султан перед смертю згадав про слова того дивного бідняка про Ісуса Христа…
Святий Франциску, навчи дивитися на історію та на людей глибшим поглядом Бога! І, Боже, — вчини нас знаряддям Твого миру!
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
