День Євхаристії Вінницького та Барського деканатів відбувся сьогодні, 12 травня, у вінницькому санктуарії Божого Милосердя. Його було організовано у рамках підготовки до Всеукраїнського Євхаристійного конгресу, який відбудеться з 26 травня по 3 червня в різних українських містах та завершиться у Львові.
На День Євхаристії приїхало понад півтисячі католиків з Вінницького та Барського районів, близько 20 священиків, монахині, клірики Вищої Духовної Семінарії Святого Духа в Городку, що на Хмельниччині. Прибув також єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський.
«Сьогодні у нас міні-конгрес – підготовка до Євхаристійного конгресу, – сказав єпископ Леон. – Ми хочемо трохи краще зрозуміти Євхаристію, якою живемо.
Цілий день у храмі тривали молитви, співи, конференції на тему Євхаристії, свідчення.
Службу Божу очолив єпископ Леон. Під час проповіді владика говорив про роль священика у Євхаристії, тому що «без Священства не було би Євхаристії, а без Євхаристії – Священства». Єпископ закликав усіх вірних молитися за покликання та святість своїх пастирів, а священнослужителів – піклуватися про душі, а не займатися лише будівництвом храмів. Мирян ієрарх заохотив бути Живою Євангелією та проповідувати Христа всім, не боятися проповідувати навіть мусульманам, навіть якщо потрібно буде заплатити за це своїм життям. «Якщо ми не проповідуємо, значить не виконуємо свою християнську місію, – сказав єпископ, – Якби апостоли не горіли, вони не запалили би цей світ! Сьогодні ми повинні запалити світ, всю Вінницьку та Хмельницьку області! Щоб у храмі не вистачало місця для людей.» Владика закликав вірних привести своїх друзів та знайомих до Бога, тому що тільки Він може повністю нас наситити: «Світ голодуватиме без споживання Тіла Христового», – сказав єпископ Леон.
Завершився День Євхаристії процесією до хреста, який знаходиться на перехресті неподалік санктуарію.
«Нинішня урочистість – це генеральна духовна підготовка до важливої події у нашій Церкві – Євхаристійного конгресу, – сказав CREDO вінницький декан та настоятель санктуарію Божого Милосердя о. Казимир Дудек. – Я радію не тільки кількістю людей, які прийшли сьогодні прославити Бога, але також їх якістю, якщо можна так сказати. Приємно було бачити добрих католиків, які віддали цей день Богу і приїхали чи прийшли до храму, хоча могли поїхати на шашлики або піти на город. Сьогодні ми змогли відчути справжній братерський дух Церкви. Це було помітно і під час свідчень, і під час молитви, і під час Літургії, яка була живою та творила спільноту. Люди, які приїхали з різних місцевостей, поводилися як брати та сестри, хоча й були незнайомі між собою. Парафіяни також активно включилися до підготовки Дня Євхаристії: хор розучував пісні, інші допомагали на кухні, усі хотіли якнайкраще прийняти гостей.»
Учасники Дня Євхаристії ділилися своєю вірою, переживанням Служби Божої, розповідали про те, як Бог рятує сім’ї, як допомагає знайти сили на роботі, як роками чекає на повернення грішника, як повертає відчуття закоханості у похилому віці:
«Євхаристія – це джерело мого життя, – поділився настоятель парафії у Козятині о. Олег Сакаєв, – Я, як акумулятор, заряджаюсь від Євхаристії, щоб йти і нести Христа людям.»
Сестра Єлизавета Красовецька OSB порівняла Євхаристію з розмовою двох закоханих: «Коли двоє людей закохані, вони творять спільну мову, яку знають тільки вони».
Сестра Чеслава Тарасєвіч зі Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії розповіла, що вперше прийняла Причастя, коли у Вінниці ще були закриті усі храми: «Я приймала Перше Причастя о 5.00 год. ранку у приватній хаті, неподалік фабрики «Рошен». Досі пам’ятаю слова, які тоді мені 13-річній сказав священик: «Сьогодні тобі заздрять навіть ангели, бо вони не можуть прийняти Тіло та Кров Христові.» З того моменту я віддала своє серце Богу, він назавжди змінив моє життя».
Антоніна Полушкіна, парафіянка санктуарію Божого Милосердя у Вінниці, переконана, що участь у Службі Божій – це не обов’язок, а велика честь. «Господь нас запрошує до Свого столу, Він нас годує. Щоби з нами було, якби ми, наприклад, місяць не годували тіло? Не вижили б. А якщо не годувати душу Господом, то вона також всихає», – переконана жінка. Вони з чоловіком стараються приходити на Службу Божу не тільки в неділю, але також у будні. «Я не якийсь там містик. І не ангели мене сюди несуть, – поділився Володимир Полушкін, – Я так само, як і всі, ходжу на роботу, живу нормальним життям. Але якщо інколи не встигну через роботу прийти у п’ятницю на Службу, то не можу собі вдома знайти місця. Тут я можу поспілкуватися з найближчим Другом, тут знаходжу сили».
Віктор та Антоніна Петрунько, які приїхали з Хмільника, розповіли, як віра в Бога врятувала їх сім’ю. Зараз вони активні парафіяни, належать до Домашньої Церкви, а раніше навіть 3 роки були розлученими, хоча вже 11 років мають шлюб. «Господь відродив нашу родину. Колись мені священик сказав, щоб я старалася на кожній Службі приймати Причастя. Це стало гаслом мого життя». Сьогодні їх сім’я не тільки разом бере участь у недільній Службі, але також вдома разом з 10-річним сином читають Святе Письмо та діляться Словом Божим.
Валентина Нікітєнко з Козятина розповіла, що Бог чекав на неї багато років. «Я вихована комуністичних часів, піонерка, комсомолка. Вперше зустрілася з Церквою, коли поступала в інститут у Чернівцях у 1976 році. Я жила біля католицького храму. Якось з цікавості зайшла, а там саме тривала Служба Божа. Коли я побачила, як якась молода дівчина (у ті роки!) натхненно стоїть на колінах та молиться, мене це так вразило, що сказала Богу: «Якщо поступлю – охрещусь». Я поступила. Але Бог чекав на мене ще багато років. Пізніше у Козятині з цікавості зайшла також в православну церкву, там теж йшла Служба. Знову до мене щось промовило… Охрестилася я аж у віці 33 років, коли працювала лікарем у Бердичеві. Завдяки санітарці-католичці, яка привела мене до священика в капличку».
Віктор та Галина Андрущаки з Козятина розповіли, як спільнота допомогла їм повернутися до Бога. «Я сам був не практикуючим православним, – розповів Віктор, – Коли одружився, потрапив у католицьку сім’ю. Християнським прикладом для мене стала теща. Згодом я поєднався з Богом. За це Йому дуже вдячний!» Дружина належала до Неокатехуменальної спільноти, тому Віктор також вступив на Дорогу. За словами Галини, тепер їхня сім’я набагато щасливіша:«Брати, немає слів, щоб передати ту радість, яку ми зараз переживаємо в сім’ї, незважаючи на всі негаразди, – поділилася Галина. – Євхаристія дає єдність. Ви бачите, що зараз мій чоловік зі мною. Яке це щастя, коли ми беремо дві Біблії, він питає мене, чи я не забула окуляри, і ми йдемо разом на підготовку Літургії. Я в молодості не відчувала такої радості від спільного життя з чоловіком, як зараз», – розповіла жінка.
фінансово.
Щиро дякуємо!
