«Шломо уакано ітаяк? Айно табто» (як твої справи? – у мене все добре). Група учнів старанно повторює древні арамейські слова, такі схожі на іврит і арабську, якими тут спілкуються майже всі.
Ці діти, учні початкової школи в галілейському селі Джіш, могли б підтримати елементарну розмову з сучасниками Ісуса, якби мали таку змогу.
Вони – одні з нечисленних у світі носіїв арамейської мови. Дві тисячі років тому арамейська, яка колись потіснила популярну аккадську мову та клинопис, була свого роду lingua franca Близького Сходу – нею розмовляли, писали, торгувалися і читали проповіді в давній Юдеї, Межиріччі та Персії.
Сьогодні, за деякими оцінками, у світі залишилось не більше 200 тисяч носіїв мови, які вживають її щоденно. Нечисленні спільноти зосереджені в Сирії, іракському та іранському Курдистані, однак через асиміляцію та відтік молоді на Захід арамейська мова, мова Ісуса, стрімко втрачає свою значимість і поширеність.
Шаді Халуль, глава асоціації «Арам Нахараїм», його брат – викладач арамейської мови, та кілька маронітських священиків із Джіша вважають, що мова є центральною складовою пребагатого культурного та релігійного спадку християн-маронітів.
Внаслідок численних зустрічей і переговорів із главами шведської арамейської спільноти та ізраїльським міністерством освіти Халуль домігся того, що 110 дітей у селі Джіш – де, як завіряють місцеві жителі, свого часу жив і проповідував Ісус – вивчають арамейську мову в рамках шкільної програми.
Швеція
Навчальні матеріали надходять зі Швеції, де мешкає одна із найбільш чисельних і впливових маронітських спільнот. Там існують не лише спеціальні школи, а й телеканал «Суройосат», який провадить трансляції арамейською. Як заохочення, учні Джіша беруть участь у з’їздах носіїв арамейської мови, що відбуваються у Швеції.
Схожий проект триває і в палестинському селі Бейт-Джала у передмісті Вифлеєма, де у школі Мар-Афрам 50-70 учнів щороку вивчають арамейську. Зібрати разом учнів із Джіша і Бейт-Джали можна хіба що у Швеції, через складні й заплутані стосунки між Ізраїлем і Палестинською автономією.
Повторити долю івриту
Прихильники відродження арамейської усвідомлюють, що їхні старання – це крапля в морі. Однак перед їхніми очима стоїть приклад Елієзера Бен-Єгуди, батька сучасного івриту. Наприкінці ХІХ ст. лише кілька тисяч євреїв у Єрусалимі, Цфаті та Хевроні спілкувалися івритом, а решта вважала його мертвою мовою, хіба що молитви повторювати, не розуміючи їхнього значення. Свого первістка Бен-Єгуда з дитинства навчав івриту, а не ідішу, російської чи англійської. Але фахівці з арамейської сумніваються в успіхові сучасних бен-єгуд. «Це прекрасна спроба, але, швидше за все, ця мова так і не стане живою – нею писатимуть і розмовлятимуть старі люди, та цього замало», – каже професор Йона Цабар із Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі.
Цабар, родом з іракського Курдистану, розмовляє арамейською з народження і викладає арамейську та іврит в університеті. Він із сумом зазначає, що на його батьківщині мова припинила існування. «Християни виїхали в Європу і Середню Азію; євреї, які знали арамейську, опинилися в Ізраїлі. Залишились нечисленні арамейськомовні спільноти. Еміграція та асиміляція роблять свою справу».
Ідентичність арамейців
У Джіші також знають сумну статистику, прекрасно усвідомлюють труднощі відродження мови. Тут розуміють, що сізіфова праця з відродження івриту досягла успіху завдяки створенню єврейської держави.
Голови асоціації «Арам Нахараїм» також мають далекосяжні плани. Вони вважають себе окремим народом, який має право не тільки на мову, а й на визнання з боку інших народів та держав. У Джіші говорять про арабізацію арамейського Близького Сходу – процес, який розпочався у VII ст. і поклав край пануванню арамейської мови в цьому регіоні, – як про період довгий, але все ж таки тимчасовий, якому пора покласти край.
Шаді Халуль, чия сім’я, як і праотець Авраам, мешкала в Месопотамії, але з XVI ст. оселилась у Галілеї, арабом себе не вважає, і вимагає права для себе та своїх співвітчизників бути записаними в ізраїльському посвідченні особи як арамейці.
На тлі «арабської весни», що розбушувалася, і приходу до влади радикального ісламу ідея про відродження арамейського народу та мови виглядає повною утопією. З іншого боку, Елієзера Бен-Єгуду свого часу також називали безумцем і мрійником…
Ксения Светлова, BBC
фінансово.
Щиро дякуємо!
