Десятина як визволення від споживацтва та потреби збагачення
Уже впродовж багатьох років, щомісяця, мої бабуся та дідусь десяту частину своєї пенсії (це приблизно 200 грн) віддають на потреби одного контемплятивного монастиря. А все почалось з того, що бабуся почула цікаву проповідь отця-капуцина на тему церковної десятини. Тепер вона гордо зізнається: «Відколи ділимось з сестрами, нам грошей завжди на все вистачає».
Звичай сплачування десятини – старозавітний. Бог через Мойсея дав Ізраїлю наказ віддавати десяту частину своїх прибутків на потреби священицького роду Левітів: «Всяка десятина від землі чи від засівів із поля, чи від плодів із дерева, буде Господеві» (Лев 27-30). Або: «Даватимеш точно десятину з усього врожаю твого посіву, з того, що виросте в полі щороку» (Втор14, 22). Це далеко не всі старозавітні тексти, які говорять про таке, що на перший погляд здається навіть дещо дивне, Господнє веління. Адже якщо частину всіх зібраних товарів призначали для бідних, сиріт та вдів, то іншу частину залишали лише для того, щоб раз на рік спожити урочисту трапезу на місці, де знаходився Кивот Завіту.
У свою чергу, у Новому Завіті тема десятини згадується лише в контексті Ісусових закидів щодо тих, хто сплачує її задля власної слави та гордині. Ісус дорікає фарисеям та книжникам за те, що вони дарами намагаються виправдати своє грішне життя – «без справедливості, милосердя та віри» (Лк 11, 42). При цьому Христос наголошує: «Давайте, то й вам дасться: міру добру, натоптану, потрясену, переповнену дадуть вам. Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють» (Лк 6, 38). А святий апостол Павло в другому листі до Коринтян додає: «Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо» (2 Кор 9, 6-7). У Новому Завіті більше не існує обов’язку платити десятину, адже з приходом Христа люди більше не підлягають Закону Мойсея, лише Закону Благодаті. Діє вже зовсім інше Правило, Правило Любові – «Mandatum Novum».
У Католицькій Церкві існують деякі спільноти, здебільшого харизматичні, члени яких щомісяця віддають десяту частину своїх прибутків (зарплатні, стипендії) на євангелізаційні заходи та акції
Сьогодні у Католицькій Церкві звичай платити десятину майже зник. Загалом його практикують лише у Протестантських Церквах, та й то не в усіх. Проте і в Католицькій Церкві існують деякі спільноти, здебільшого харизматичні, члени яких щомісяця віддають десяту частину своїх прибутків (зарплатні, стипендії тощо) на євангелізаційні заходи та акції. Так, наприклад, було у люблінській студентській спільноті Віднови у Святому Дусі, до якої я належала, навчаючись в університеті. Щомісяця ми регулярно сплачували свої десятини, щоб на зібрані гроші організувати адвентові та великопісні реколекції для студентів місцевих ВУЗів. При цьому ми розклеювали плакати, наймали актові зали, запрошували відомих закордонних священиків та проповідників. А потім раділи рясними плодами людських навернень.
Звісно, не таке воно вже й важливе, скільки ми даємо і навіщо. Головне, як ми це робимо. Уже від початку Бог учив людину ділитися, пам’ятати про того, від кого її добро походить, хто їй його дав. Однак, здається, що такий щомісячний жест, як десятина, міг би і для сучасних християн стати кроком на дорозі до внутрішнього визволення – Визволення від споживацтва та потреби збагачення. Адже головне не те, скільки ми маємо, а те, ким ми є!
CREDO № 2 (124), 2011
фінансово.
Щиро дякуємо!
