Проста вірність Христові

Невичерпна тема святості, шукання Бога, служіння Богу стає нагодою для чергових роздумів і розмов. Що таке святість, які саме бувають святі, як ставитися до чудес – про це розповідає о.Януш Марія Анджеєвський ОР, який донедавна працював у Києві як викладач Інституту св.Томи та екзорцист Києво-Житомирської дієцезії (тепер працює в Ялті).

Він відповідає на запитання вельми серйозно й докладно, як теолог, але не втрачає і своєї природної живості: це ж бо «той самий» о.Януш, який славиться на пів-України своїм звертанням до людей: «Грішники!»

– Мабуть, я занадто часто використовую це слово, – смиренно, а водночас із легкою посмішкою, яка вмить перетікає в серйозний вираз обличчя, коментує це отець. – Слово має нагадати людині сумну реальність її гріховності й заохотити до навернення.

– Чесно кажучи, я не раз думала, що якби сам Бог сказав мені «Грішнице!» з отаким, як у Вас, не грізним, а люблячим обличчям, – я була би щаслива. Бо це означало б, що, визнаючи мене грішною, добрий Бог все-таки прощає мені… І, так, до навернення це заохочує. Бо хочеться бути святим, а не грішним. Але що таке святість?

– Святість – це насамперед подібність до Ісуса Христа. Вочевидь кожен реалізує свою виняткову святість, бо має свої таланти, свої харизми, й насамперед – має свій шлях, яким його Ісус до цієї святості провадить. І, також очевидно, ця святість була реалізовувана по-різному – залежно від історичної ситуації.

Бо, наприклад, Апостолів Ісус покликав, щоб вони були Його учнями; і вони вчаться – через страшні події, через Його Страждання й Воскресіння – вчаться того, як жити в Церкві, що тоді допіру виникла. В переважній більшості життєвий шлях привів їх до мучеництва. Їхня святість, можна сказати, «не мусила» містити якихось особливо цікавих елементів, вона була простою вірністю Ісусові (навіть із хвилинами невірності, як у випадку зі св.Петром). Вірність Ісусові, вірність проголошенню Ісуса, вказування, що Ісус – це Спаситель, що Він прекрасний… Те, що багатьом людям це не подобалося і зрештою апостолів було убито, – не їхня «заслуга». Вони просто сповнювали Ісусове покликання.

– Ми вирізняємо – насамперед з літургійного погляду – різні «категорії» святих, і Апостоли очолюють цей список. Хто і як саме його продовжує?

– Мученики. Але їхнє покликання не відрізнялося за своєю суттю від покликання Апостолів. То не були люди, які б ходили вулицями з криком: «Ми хочемо на хрест» або «Прагнемо стати мучениками!» То просто були християни. А часи були такі, що християнин міг або зректися Христа, або намагатися попри все бути християнином. Коли ж хтось бажав бути християнином – це могло означати не тільки переслідування, втрату майна, ув’язнення, вигнання, але навіть смерть. Так що, по суті справи, підставою їхньої святості була, знову ж таки, проста вірність Христові.

“ Святий Домінік мріяв про мучеництво, прагнув стати мучеником – як і святий Франциск, зрештою, – але ні тому, ні тому це не вдалося, бо навіть султан не захотів замучити бідного Франциска…

Ісповідники мали щастя жити в іншу епоху. Святий Домінік мріяв про мучеництво, прагнув стати мучеником – як і святий Франциск, зрештою, – але ні тому, ні тому це не вдалося, бо навіть султан не захотів замучити бідного Франциска… на жаль, вони були змушені жити! Я кажу це «на жаль» з певною визивністю, бо їхнє життя, що Домініка, що Франциска, також було своєрідним мучеництвом. Сам святий Франциск із його жахливими стигматами, чи Домінік, який тричі за ніч бичував себе до крові за гріхи людей… Жоден з них не був мазохістом, кожен страждав по-справжньому! Але страждання було засобом очищення цих людей і немовби запитанням Ісуса: «Чи ти був би Мені вірний аж до мучеництва?» Франциск, наприклад, був здатен кинутися в колючі зарості, бо мав спокуси і вважав, що повинен боротися з ними настільки сильно, аби їх перемогти. Піддаватися спокусам ми майже всі здатні, звісно… а ось боротися з ними – й аж до пролиття крові – на це здатні святі.

– Якби хтось цікавився іншими категоріями святих, то де б він міг знайти достатньо інформації?

– У Бревіарії. В ньому, наприклад, є ще такі категорії святих, як Пастирі Церкви: Папи, єпископи, священики. Диякон так насправді не належить до священиків, тому таких ушановуємо читаннями про Святих Мужів, або про Монахів, як у випадку зі св.Франциском…

На початках християнства існувала ще й така категорія, як вдови, – дуже важлива для первісного християнства. Святий Павло викладає певні умови, яких вдова має дотримуватися, аби бути «офіційно» вдовою, бути шанованою саме як удова-християнка, і щоб Церква їй надавала свою фінансову підтримку (1 Тим 5,3-16).

– Улюбленим учнем Христа був св.Йоан, щодо якого кажуть: Учитель найбільше його любив, бо Йоан був незайманий. Ви на своїх лекціях чи біблійних зустрічах найчастіше говорите про богопосвяченість, дівоцтво, значення чистоти… чому?

– Діви залишаються особливою категорією святих, яка існувала від самого початку Церкви. Поганське середовище – як за часів Старого, так і Нового Завіту, і як сьогоднішнє, так само, – це насамперед середовище неймовірно розпущене. Й на тлі цієї потворної розпусти з’являється Христос, Який покликує до святості; і ця святість від самого початку напевно означала чистоту. Тобто: подружжя – але здорове подружжя, або (як це показує святий Павло, і сам Ісус, зрештою, також) – дівоцтво чи стан «євнуха заради Царства Божого». Унаочнення того, що любов до Христа має бути чимось винятковим, у тому розумінні, що коли хтось насправді любить Христа, то в таких стосунках уже немає місця для дружини або чоловіка.

Звісно, це було шоком для поганського суспільства, яке цього ніколи не розуміло. Воно, по суті, прославляло секс, впадаючи в усі можливі збочення, достоту так само, як нині… На противагу цьому, завжди з’являлися люди, які в ім’я Христа – бо не в ім’я якихось власних «аскетичних» вигадок! – казали: «Ні». І щодо, наприклад, Дів-Мучениць (маємо таких для вшанування в Католицькій Церкві), то це душі, які поєднували в собі дві харизми. Вони мали прагнення особисто належати Христові, хоч їм і пропонували добре й вигідне заміжжя… або смерть. Говорячи про «категорії», це було, з одного боку, дівоцтво і повна чистота великої любові до Христа, а з іншого – мучеництво, віддання життя за віру. Причому це нерідко стосується зовсім маленьких, 12-річних дівчаток: вік не є перешкодою у вірі.

“ Святість завжди є певного роду мучеництвом

Така святість є можливою також і сьогодні. Наприклад, у Польщі покровителькою Руху Чистих Сердець є Кароліна Кузка, ряшівська дівчина, вбита під час І Світової війни російським солдатом, який намагався її зґвалтувати. Марія Ґоретті – це ще один приклад із початку ХХ століття, дівчинка, яка захищала своє дівоцтво і була вбита напасником. Тобто, підсумовуючи: святість – це не «види» і не «категорії», а просто радикальна вірність Христові.

– Хочеться зауважити, що рішення бути дівою заради Христа було набагато героїчнішим, ніж це може видатися зараз. «Категорії» і «види» переплітаються: щоб бути дівою, потрібно було мати чимало мужності. Бо йдеться про старе суспільство – не про гендерний паритет і демократії ХХ-ХХІ століть, а про такий уклад, за якого жінка далеко не завжди могла забезпечити себе сама… Тому й заміжжя було таким необхідним, а життя в чистоті ставало випробуванням не тільки з погляду боротьби зі спокусами тіла!

– Так, але святість завжди є певного роду мучеництвом: величезною вірою в Христа, що Він мені допоможе, що я дам собі раду з усілякими труднощами. І ця вірність Ісусові – можлива! Бо люди наших часів, по суті, гадають, що така героїчна святість була можлива приблизно… двадцять століть тому. Ні; і святі, яких сучасна Церква виносить на вівтарі, показують, що святість і в наш час настільки само складна й настільки само можлива, як і в першому столітті нашої ери.

– Хосемарія Ескріва написав: «Ти справді хочеш бути святим? – Виконуй щомиті свої малі обов’язки: роби, що повинен робити, і вкладай себе в те, що робиш» («Шлях» 815). Це, мабуть, найточніша «інструкція», попри всю її стислість… Але вона видається такою нецікавою! Все таке буденне… А як же – велична святість, захват, Божа присутність, чудеса?..

– Вони часто підтверджують святість, бо Христу подобається допомагати своїм святим… Отець Піо не «витягав з рукава» свої чудеса! Ситуація з ними, як на мене, в усі часи така ж сама, як і сьогодні, коли до мене приходить безліч людей зі своїми проблемами – і, по суті, вони просять про чудо: навернення, зцілення, вирішення проблем. Я цих чудес, звісно, зробити не можу. Я лише молюся, щоби Господь Ісус дав їм те, чого вони потребують. Цих людей мучить сатана, їх мучать різноманітні хвороби, вони страждають розумово, фізично… Медицина вельми часто безпорадна перед людськими проблемами! Натомість Христос ніколи безпорадний не був. Отож Він може будь-якої миті, через кого захоче, через великих святих – і не дуже, в тому числі й через мене, допомогти цим безпорадним людям, і це й буде чудо. І ці чудеса дуже потрібні… Знаю, що нині почастішали Меси зцілення. Нещодавно я чув свідчення про жінку, яка була зцілена під час такої Меси; вона сама посоромилася дати свідчення при вівтарі. Про цей випадок мені розповів о.Олег Сартаков, який, власне, був свідком її зцілення… Так що чудеса стаються, може, не стільки з огляду на чиюсь святість, скільки з огляду на величезне Милосердя Ісуса. А Йому вгодно давати ці чудеса в тому числі й через святих. Отець Піо не міг сам зцілювати – він міг тільки молитися, а Господь Ісус міг його вислухати; тільки й усього. Ідеться про зв’язок з Ісусом; завжди йдеться про особистий зв’язок з Ісусом.

“ Піддаватися спокусам ми майже всі здатні, звісно… а ось боротися з ними – на це здатні святі

– Прояви Божої близькості до тих чи тих людей знає історія, і знає їх сьогодення. І нині є люди, за чиїм заступництвом можна «результативніше» звертатися до Бога. Як ставитися до тих, хто (як нерідко пишеться в книжках) «ще за життя здобув славу святості»?

– На моє переконання, за таких людей необхідно сильно молитися. Якщо це люди, які насправді сильно прагнуть до святості, – то вони, швидше за все, все одно ще мають безліч гріхів і вад, як інші грішники… І важливо, щоб вони не відмовилися від цього прагнення до святості. Нехай із вірою, в мирі та спокої, прямують до святості. Я певен, що Господь Ісус спроможний дати собі раду з нашими гріхами та слабкостями! А чи Католицька Церква за якісь сто років матиме думку про те, чи винести таку людину на вівтар, чи ні, – ну, поживемо, побачимо…

Довідка

Януш Марія Анджеєвський народився 5 липня 1954 року в місті Сопоті (Польща). Закінчив 1979 року Гданський університет, факультет теоретичної фізики. У 1979-1982 роках писав докторську працю про вимушене комбінаційне розсіювання світла – SRS, Stimulated Raman scattering. Не закінчивши докторат, вступив до Ордену Проповідників (домініканців) 1982 року. Новіціат відбув у Познані в 1982-1983 роках, потім упродовж трьох років вивчав філософію і теологію в Краківській Генеральній Школі Отців-Домініканців. На теологічне навчання скерований 1986 року до Святої Землі, де упродовж чотирьох років навчався в салезіанському Інституті теології «San Paolo» у Кремізан-Вифлеємі. Там отримав ступінь бакалавра богослов’я. Висвячений 17 червня 1990 року в Єрусалимі. Продовжив навчання в Папському біблійному інституті «Biblicum» (Рим, Італія), ставши 1994 року ліценціатом біблійних наук. Прийняв пропозицію працювати у Східному вікаріаті св.Михаїла Архангела на території Росії та України. Від 1994 року живе й викладає головно у Києві (Інститут релігійних наук св.Томи Аквінського), а також у Ворзелі (семінарія Пресвятого Серця Ісуса Києво-Житомирської дієцезії) та Одесі (Школа Апостольства Мирян). У 2000-2005 роках навчався у Римі, в Папському домініканському університеті «Angelicum», захистивши докторську працю з біблійної теології, потім повернувся до Києва. Дістав 2010 року призначення екзорциста Києво-Житомирської дієцезії. Віднедавна отець Януш Марія Анджеєвський переїхав на служіння до Ялти.

CREDO № 1 (125), 2012