Майже півроку тому я заново відкрила для себе Йоана Павла ІІ.
Так багато я знала про нього, його життя і молитви. Але тоді, читаючи книжки, я побачила Папу з іншого боку. Слабкого, стомленого, змученого хворобами, з беззахисною посмішкою на вустах. А ще більше вразило мене фото з його останньої Хресної дороги. Коли він уже не міг нести хрест, а притулився до нього, немов хотів набратися сил, немов розділяв усі ті страшні страждання Ісуса і терпів разом із Ним. Отой його погляд перевернув моє життя. Відтоді в хвилини труднощів і переживань я завжди згадую не молодого і повного сил Кароля Войтилу, не впевненого в собі Папу Римського, до слів якого прислухався увесь світ, а схиленого в покорі, знесиленого сивого чоловіка, який так віддано вірив Богу. І оте беззахисне фото цінніше для мене за сотні тисячі слів, сказаних іншими мені на підтримку. Бо тільки Йоан Павло ІІ показав мені, що саме в покорі й беззахисності полягає наша справжня сила, яка народжується у великих муках і стражданнях і перемагає усіх сильних цього світу, перемагає, просто схиляючи голову в молитві.
CREDO № 1 (125), 2012
фінансово.
Щиро дякуємо!
