Сьогодні довелося підвозити до сусіднього містечка одну бабцю, католичку. Дорогою вона мені весь час розповідала про свою нелегку долю.
Розповідаючи про свою дочку, сказала приблизно так: «Коли вона народилась, я пожаліла, що не стала черницею, бо вона мала вроджені вади. Скільки я з нею натерпілась!..» Всю дорогу жіночка розповідала як вона набігалась по лікарях, що натерпілась. Все, що вона пережила, змусило її сказати: «ліпше б моєї дочки не було б взагалі».
Звісно, я пояснив, що Господь допустив каліцтво і страждання для того, щоб мали заслугу в небі, і щось в цьому роді.
Нарешті, ми під’їхали до місця де їй треба було сходити, і ми попрощались. Я ж думками повернувся до її слів: «Коли вона народилась, я пожаліла, що не стала черницею, … Скільки я з нею натерпілась!..».
Не скажу, що був вражений цими словами, але, прямо кажучи, не очікував, що вона так скаже. Просто в своїй парафії я зустрічався з родинами, в яких є діти-інваліди, і в очах матерів цих дітей я бачив стільки тепла і любові, скільки не бачив в інших родинах. Любов реалізується в служінні і тому ця немічна дитина стає дивним чином благословенням для родини. Цей свій досвід спілкування з родинами, в яких є діти-інваліди, я навіть часто використовував в аргументації проти абортів.
Тепер же я побачив іншу сторону медалі: страждання може також зробити людину черствою, жорстокою і цинічною. Бо одних людей страждання змушує вийти назустріч іншим, а інших – сховатись за маскою цинізму чи захиститись жорстокістю.
Я не можу і не хочу засуджувати цю жінку, бо по-перше Господь нам заповідав нікого не судити, а по-друге, тому що її слова були щирі і правдиві, в її словах відчувалось, що в своєму житті вона мало зустріла тепла і любові, а багато болю і страждання.
Можливо, величина цього страждання, болю, смутку, замість очікуваної любові і добра, народила в ній спокусливу думку, що ліпше взагалі б не було б жити? Скільки ж є таких людей, віруючих і невіруючих, які схиляється до такої ж думки?…
Нам радісно і добре, коли ми можемо зарадити стражданню близької людини. Але в деяких випадках людина, не покладаючи зусиль, намагається «виправити» стан речей, хоче, щоб дочка одужала, віддає всі сили і кошти, а результату, якого сподівалася, немає… Саме таке безсилля людину і прибиває, воно є найважчим з страждань, бо йому не можна зарадити, його можна або прийняти, або збунтуватися проти нього…
Поки ми живемо, ми ніколи не зрозуміємо до кінця сенсу нашого страждання, як не можна було зрозуміти учням Ісуса Христа сенсу Його страждання і смерті. Учні, коли Ісуса Христа було видано на смерть, бачили лише страшну поразку і втрату, бо стоячи під хрестом майже неможливо пам’ятати про радість Воскресіння…
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
