Між кухнею і каплицею

До ХХ століття безсумнівно легше було стати святим, залишаючись побожним монахом або цнотливою монашкою. Ну ще, можливо, дівою-мученицею або невинним дитям. Подружжя? Про їхню святість говорилося головно тоді, коли вони під кінець життя вдовіли й замикалися по монастирях або, залишаючись у світі, складали обіти чистоти.

Однак це не означає, що святі миряни у Церкві почали з’являтися виключно коли їх став виносити на вівтар папа Йоан Павло ІІ. Загалом беручи, вони були в ній наявні від самого початку.

На початку

Монаше життя у Церкві почало формуватися лише у IV ст., отож складно класифікувати святих, які жили раніше, відповідно до сьогоднішніх правил. Чи народжена близько 291 року св.Агнеса була мирянкою? Вона бо не жила у монашій спільноті, оскільки таких тоді не існувало, – але склала обіти чистоти, а життя своє віддала, коли її засудив на смерть власний батько, розгніваний, що вона відкидає багатого жениха.

Чи можна назвати мирянкою св.Агату, яка після прийняття таїнства Хрещення постановила жити у дівоцтві, й була спершу ув’язнена та приречена на тортури залицяльником, якому відмовила, а потім кинута на розпечене вугілля, де померла? Чи була мирянкою св.Луція, яка обіти чистоти склала ще в дитинстві, а коли відкинений наречений видав її властям як християнку, і її примушували до проституції, то вона виколупала собі очі, щоб себе спотворити? То був час, коли Церква ще не знала консекрації жінок, але хіба ж вони не були консекровані принесенням своїх обітів та вірністю, з якою їх дотримувалися?

Матері

Облишмо їх і пригляньмося до тих, щодо чийого світського стану сумнівів немає. У ІІ ст. жили дві добре знані нам на ім’я жінки: Перпетуя і Феліцита, катехуменки. Обидві були молодими заміжніми жінками, коли їх звинувачено у сповідування християнства, хоч вони ще й охрещені не були, і замкнено їх у в’язниці Карфагена. Феліцита тоді була на восьмому місяці вагітності, а закон забороняв виконувати вирок смерті на вагітних. На затяжні й важкі пологи дивився охоронець, який усе цинічно коментував.

Перпетуя на момент ув’язнення мала сина-немовля, якого їй приносили до в’язниці, щоб годувала. Обидві жінки були засуджені до розірвання дикими звірами. Перед смертю вони ще встигли прийняти хрещення. Загинули від гладіаторських мечів, оскільки звірі лише поранили їх.

Стародавньою святою матір’ю була також св.Моніка – матір св.Ангустина, яка жила вже в часи після Міланського едикту й не загинула мученицькою смертю, але Церква винагородила мучеництво її 16-річних страждань і молитви про навернення сина, канонізувавши її.

Вдома й у світі

Перші святі матері не мали нагоди поєднувати материнство з іншими видами активності у світі. Але св.Здислава Чеська, мати чотирьох дітей, яка жила на початку ХІІІ ст., виховувала своїх дітей ідеально і – завдяки маєткам чоловіка – в добрих матеріальних умовах; вона мала змогу апостолувати. Окрім своєї сім’ї, турбувалася також про євангелізацію довколишніх земель, налагодила задля цього співпрацю з домініканцями, яким заснувала два монастирі у Яблонному і Турові. Бетифікував її 1907 року папа Пій Х.

Удома і в келії

Важче, і водночас набагато цікавіше для нас подружнє життя мала блаж.Дорота з Монтовів (пруське Groß Montau), яка жила у XIV ст. Вона хотіла вступили до монастиря і вже у 6-річному віці мала стигмати, але батьки видали її за гданського зброяра. Швидко виявилося, що вони зробили помилку: Адальберт, справді, був заможний, але полюбляв розкішне життя, гулянки, часто бував п’яний, влаштовував скандали, бив дружину й замикав її, щоб не могли йти до церкви.

Дорота народила дев’ятеро дітей, але під час епідемії померло троє з них, а потім ще п’ятеро. Можливо, всі ці події зробили так, що Адальберт дещо пом’якшав і разом із Доротою почав відбували паломництва по європейських санктуаріях. По смерті чоловіка Дорота вирішила віддати себе служінню Богові у спосіб, неймовірний для нас: маючи 46 років, спершу оселилася в тісній комірчині дому однієї побожної жінки у Квідзині, а потім (діставши згоду єпископа) веліла замурувати себе живцем у келії при тамтешньому кафедральному храмі, де перебувала 14 місяців, і годували її через малесеньке віконце, до смерті. Біля її гробу молився король Владислав Ягелло, повертаючись із переможної битви під Грюнвальдом, а беатифікаційний процес розпочав уже 1404 року папа Боніфацій ІХ.

При дворі

Однак не гадаймо, ніби мирянами-святими проголошувано тільки жінок. Сер Томар Мор, канцлер Англії за часів короля Генріха VIII, любив життя, свою дружину Джейн і дітей, а потім, як Джейн померла, – наступну дружину, яка хоч і мала незносний характер, та була добра до дітей. Томас пробував стати монахом, якийсь час провів у картезіанців, але швидко зрозумів, що то не його шлях. Він жив у високому світі, при королівському дворі, і міг би перебувати там у безпеці й достатку, якби не спротивився королю у важливому питанні. Коли король не отримав від папи підтвердження недійсності першого подружжя й попри це вирішив одружитися з Анною Болейн, проголошуючи себе за цієї нагоди главою Церкви в Англії (що стало початком англіканства), Томас відмовився від посади канцлера, щоб не брати участі в урочистостях проголошення акту супремації (головування). За це йому стяли голову й виставили на палі над Темзою.

Подібно як Томас Мор, жертвою переслідувань з боку англікан був св.Річард Гвін, чоловік і батько шістьох дітей, учитель із прекрасною університетською освітою. Кілька разів його арештовували за сповідування «папізму» і вимагали відступитися від вселенської віри. Зрештою його засудили на смерть, повісили, а потім чвертувати. По ньому залишилися, зокрема, написані гельською мовою сатири на «нове» духовенство.

Бачити світло

У пошуках святих мирян можна ще на хвилинку зупинитися біля маловідомої святої Анни Марії Тайджі, італійки, матері сімох дітей, яка досконало поєднувала сімейне життя з побожністю та містичним досвідом. Вона мала «дар сонця», бачила світло, яке постійно її супроводило і не згасало ніколи, за всі 47 років її життя. Анна могла бачити в ньому, наприклад, суспільні на політичні події у Європі та Церкві. Передбачила поразку Наполеона у Росії, скасування рабства в Америці, французьку революцію – і все це поміж пранням і готуванням обідів для чоловіка й дітей, зберігаючи смирення і постячись за грішників.

На будь-якому шляху

Якби захотіти назвати всіх святих, канонізованих до понтифікату Йоана Павла ІІ, папи, який так сильно дбав про приклади для світу саме таких людей, – то, певно, забракло б місця у грубезній книжці. Наступні шереги святих поставив перед нами сам блаженний Йоан Павло ІІ. Це дає велику надію, що святим таки справді можна стати на будь-якому шляху – ба навіть на півдорозі між кухнею і каплицею.

Моніка Бялковська, deon.pl