Дайджест

Міра володіння, або
Що робити з багатіями?

03 Квітня 2013, 16:30 2898
кардинал Крещенціо Сепе


Кардинал Крещенціо Сепе у їдальні для вбогих, Неаполь

Ніде в Євангелії Ісус не засуджує володіння матеріальними благами, так само як і не вихваляє бідності. Навпаки: бачачи голодний натовп, Він намагається людям допомогти. Про це та багато іншого з о.проф. Юзефом Наумовичем розмовляє Анна Сосновська, «W drodze».

– «Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому увійти в Царство Боже». Як слід розуміти ці досить грізні слова Ісуса?

– Зрозуміти їх було важко навіть першим християнам. Адже, всупереч нашим уявленням, від самого початку серед віруючих були не тільки бідняки та вбогі, а й люди багаті. І вони ставили це ж саме питання, що й учні: якщо так складно багатому увійти в Царство, то чи спасемося ми взагалі? (пор. Мт 19,25)

Якщо ми спробуємо проаналізувати ці слова у контексті цілої Біблії, то побачимо, що Ісус має на увазі не так «багатого» загалом, як «багатія» у негативному сенсі: того, хто набуває блага не завжди порядним чином, кому багатство заступає всіх і вся, і хто – це найважливіше – забуває, що все отримав від Бога. Слід пам’ятати, що саме по собі володіння чимось не є злом за своєю суттю. Зло може критися в тому, як людина ставиться до матеріальних благ.

– Так, адже у Старому Завіті ми не раз чуємо похвалу багатству…

– І стикаємося з захватом на адресу багатих людей, якими були Авраам та Іов. Утративши все своє майно, Іов каже: «Господь дав і Господь узяв. Нехай ім’я Господнє буде благословенне» (Іов 1,21). Втрата майна стала для Іова великою трагедією, бо до його багатства всі ставилися як до ознаки благовоління з боку Бога. З іншого ж боку, ми бачимо, що сам Іов сприймав своє багатство правильно. Криза стала для нього можливістю поглибити свою віру, і зрештою він знову набув усе втрачене.

– Чи можна це вважати аргументом на користь того, що багатство є благом?

– Наприкінці ІІ ст.н.е. Климент Александрійський написав перший християнський трактат про ставлення до матеріальних благ, назвавши його «Хто з багатих спасеться». Якщо скористатися термінологією школи стоїків, то він вводить таке розділення: є речі морально нейтральні, морально погані й морально добрі. На думку Климента, багатство відноситься до речей нейтральних, які людина може використати для блага чи зла. Дивіться: Ісус також користувався грошима; один з Його апостолів був скарбником і носив калитку, з якої брали всі апостоли.

– А ще Ісуса підтримували багаті жінки, які йшли за Ним під час Його апостольської місії. Чи можна сказати, що вони Його утримували?

– Ісус не бачив нічого поганого у тому, що одна з жінок вилила на Нього дорогоцінний єлей. Це показує, що довкола Нього збиралися й багаті люди, не тільки пролетаріат, як говорилося зовсім недавно. Ніде в Євангелії Ісус не засуджує володіння багатством – так само як ніде й не вихваляє бідності. Зовсім навпаки: бачачи перед собою голодний натовп, Він намагається підтримати людей, кличе на допомогу учнів, не полишає люд у нужді.

– Але часом застерігає, говорячи про багатство…

– Це тому, що володіння матеріальними благами може нести в собі небезпеку. Блага можуть засліпити людину, заступити їй усе інше, так, що вона перестане думати про Бога і ближніх. Адже те саме ми бачимо й сьогодні. При сотворенні світу, каже нам Книга Буття, Творець доручив людині володіти землею та управляти нею (див. Бут 1,28). Завдання людини – труд, праця над самою собою і над світом, удосконалення навичок, прагнення до професійного успіху, здорова конкуренція та набуття матеріальних благ. Тому апостол Павло нам нагадує: «Як хто не хоче працювати, нехай також і не їсть» (2Сол 3,10).

– Той, кому до рота нема чого вкинути, і ближнього не нагодує, чи не так?

– Це теж одна з ідей Климента Александрійського: якщо в тебе не буде матеріальних благ, ти не зумієш допомогти іншим. Тому у вбогості як такій немає нічого доброго. Якщо ми володіємо якимись благами, то можемо підтримувати інших і так набути благовоління в очах Бога. Саме в цьому контексті Климент тлумачить слова Ісуса: «Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли у намети вічні»  (Лк 16,9). Здатність ділитися матеріальними благами – це і свідчення любові, й можливість набути друзів: тих, хто із вдячності допоможе нам увійти в Царство Небесне як свідки наших добрих справ на землі.

– Але чому ж тоді Ісус говорить у цьому контексті про неправе багатство?

– Він хоче показати нам, яке цінне життя вічне, а також і те, що для можливості його набути можна використати і матеріальні засоби, які, будучи тлінною і нетривкою «мамоною неправою», тим не менше можуть стати інструментом допомоги та проявом любові до ближнього і самого Бога, а отже – засобом для духовного розвитку.

– Не можу не запитати Вашої думки про життя перших християнських спільнот. У Діяннях Апостолів читаємо: «Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось із того, кому належало, але все в них було спільне» (Діян 4,32). Якщо це прекраснодушно, невже все так і було?

– Перші спільноти були нечисленні, отож і допомагати одне одному було простіше. Справді, вони допомагали своїм членами і турбувалися про найбідніших, особливо про вдів, які залишилися без засобів до існування, та про дітей, які втратили батьків. Щоби таку допомогу організувати, були потрібні «спільні блага». Це і вражає у християнстві перших століть: надзвичайна привітність щодо інших християн, а також турбота про вбогих, стражденних, гнаних та ув’язнених. Навіть язичників вражала така поведінка християн.

– Чи збереглися свідчення про це?

– Найбільш значуще – це діалог про смерть Перегрина. Автор-поганин Лукіан Самосатський описує в цьому творі смерть шарлатана Протея, який прикинувся християнином і через це потрапив до в’язниці. Там він використовував християн, які турбувалися про нього так добре, що в ув’язненні фальшивий Перегрин розбагатів завдяки отриманим дарам. Це антихристиянський пасквіль, який, однак, показує, як християни турбувалися про одновірців, і як на них дивилися зовні.

– Але з цього випливає, що християни були наївні…

– Сіль у тім, що й шарлатани були завжди. Загалом же беручи, серед перших християн було чимало розважливих людей. Тому, скажімо, Дідахе (Вчення Дванадцятьох), написане близько 100 р.н.е., закликає до привітності щодо приїжджих християн, пророків, учителів і катехізаторів, але, з іншого боку, нагадує: хто залишається гостювати більше ніж три дні, має знайти роботу, аби забезпечувати своє утримання. Не можна зловживати гостинністю інших.

– А фінансові афери в ранній Церкві були?

– Певно, найвідоміша – це історія Ананії і Сапфіри, викладена в Діяннях Апостолів (5,1-11). Вони стверджували, що передали Церкві усе своє майно, хоча віддали тільки частину. І зазнали покарання. Але не тому, що щось залишили собі, а тому, що обманули, не були порядні і, як сьогодні кажуть, прозорі. Не можна допомагати, обманюючи. Саме з цієї причини св.Мартин Турський віддав біднякові тільки половину свого плаща.

– Ага, до речі: а чому тільки половину?

– Тому що був порядний. Віддав тільки те, що належало йому. В ті часи римські солдати половину екіпірування отримували від держави, а другу половину мали купити самі. І, звичайно, ця половина їм належала. Через це св.Мартин віддав бідному тільки свою частину – тобто все, що мав сам.

Тут згадується ще один уривок із Євангелія – про юнака, якому Ісус радить віддати все, що має, роздати бідним, а потім слідувати за Ним (див. Мк 10,17-22). Погодьтеся, йому Ісус надто високо підняв планку… І тим не менше: Він не сказав, що це повинні робити всі! Той юнак із Євангелія хотів ступити на шлях духовного розвитку: він дотримувався усіх заповідей і хотів зробити щось більше. Тож Ісус і запропонував йому відмовитися від усіх матеріальних благ. Можливо, побачивши, як сильно той юнак до них прив’язаний…

– Євангеліє оповідає, що юнак відійшов засмучений. Здається, навіть у відчаї. Але, може, потім він ще раз усе зважив і змінив свою думку?

– Все, що Ісус зробив, – це запропонував: «Якщо хочеш…» Він не примушував, не спонукував. Якщо ти піднявся на вищий ступінь духовного розвитку і прагнеш більшого самозречення, ось тобі рада: відмовся від володіння майном. Це не заклик до всіх, це лиш один зі шляхів духовного розвитку.

– А чим добровільна бідність відрізняється від убогості?

– Людина не повинна прагнути вбогості, хвороби, нещастя. Радше ми шукаємо виходу з таких ситуацій. Людина, яка живе в убогості, – каже згадуваний Климент Александрійський у своєму трактаті, – може бути одержима пошуком засобів для існування, і нерідко ці засоби далеко не бездоганні з погляду моралі. Цінна лише та бідність, яка прийнята добровільно, заради вищих цілей. Це відмова від володіння будь-чим, аби впорядкувати своє життя, зробити його простішим, осягнути вищий сенс. Добровільна матеріальна бідність – така, яку людина сама обирає, – може допомогти в осягненні благ духовних, аби ставати дедалі більше вбогим духом.

– Якими є якості духовно вбогої людини?

– Про це сказано в Євангелії: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мт 5,3). Вбогий духом – це людина, вільна від турбот світу цього. Все її уповання – на Господа. Вона – «у-бог-а», тобто, вона у Бога, при Ньому. Ми всі покликані бути такими «убогими» – вбогими духом: не тільки ті, хто вибрав це для себе добровільно. Вбогою духом може бути і багата людина, якщо вона трудиться на славу Божу і бажає не тільки себе забезпечити, а й іншим допомогти.

– Якщо духовної вбогості можна досягти у повсякденному житті, то чому тоді деякі християни наприкінці ІІІ ст. почали відходити в пустелю? З почуття гордування світом?

– Це був спонтанний рух, який розвивався  у IV і V століттях. Безсумнівно, він був пов’язаний із прагненням стати вбогими духом. Усупереч тому, що сьогодні про все це пишуть, у поведінці цих людей не було гордування світом: ішлося про пошук вищих цінностей, тобто самого Бога, заради якого варто втратити все. Справа не в ненависті до людей чи світу! Дуже точно про це пише Євагрій Понтійський: що сильніше монах віддаляється від світу, то тісніше він поєднується з ним внутрішньо. А тому пустеля – це не форма втечі від світу, а форма єднання з ним. Адже з пустелі багато на що очі відкриваються…

– Тож яка правильна міра володіння багатствами для нас, які живемо тут і тепер?

– Не існує міри, однакової для всіх. Ми повинні занурюватися в опанування світу рівно настільки, щоби не потонути в ньому. Нам самим потрібно навчитися мистецтва розпізнання, розвиваючи свої таланти і здібності, турбуючись про духовне зростання. Переступити цю міру ми можемо лише тоді, коли володіння відведе нас від Бога і наших ближніх. Якщо ж ми, завдяки набутим благам, духовно зростаємо, то це свідчить про те, що ми виконуємо заповідь любові до Бога і ближнього.

– Поміркованість у володінні, за нинішніми мірками, це рідкісне явище…

– Нещасливі ті, хто так і не навчився стриманості стосовно набування благ. Хто не може спокійно пройти повз вітрину магазину, не зірвавшись у безумство шопінгу. Ми не навчилися правильно сприймати світ. Ніби обжера, який прагне схуднути, але продовжує обжиратися і неспроможний себе стримати. Вміння тримати себе в руках, контролювати поведінку робить нас вільними.

– У Посланні апостола Павла до филип’ян є такі слова: «За те мій Бог виповнить усі ваші потреби, за багатством своїм, у славі, у Христі Ісусі» (Флп 4,19).

– Тут мова про потреби духовні. Тому Ісус і закликає збирати багатства непроминальні на небесах. Ми маємо насолоджуватися цим світом і правильно ним користуватися, водночас не забуваючи возносити подяку Господу Богу, від якого все отримуємо. Людина віруюча відрізняється від невіруючої саме тим, що все співвідносить із Богом. У цьому її велич і багатство.

 

jozef naumowicz

Отець Юзеф Наумович (нар. 1965 р.) – професор, богослов, філолог-класицист, перекладач і видавець творів Отців Церкви. Займається історією та філософією раннього християнства.

 

 

За матеріалами: Братство святой Биргитты

 

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Riisi, peruna vai pasta laihtumiseen? 8 perunamuusin salaisuutta