(Відгук на слова кардинала Любомира Гузара)
18 грудня 2011 року на зустрічі з громадськістю м. Черкаси Блаженніший Любомир Гузар говорив про можливе об’єднання Церков в Україні. «Проте це залежить не лише від нашої волі. Треба, щоб уся громада цього прагнула», – наголосив він. Іноді таку думку можна почути з уст інших ієрархів.
Мене дуже дивує, болить і навіть лякає таке бачення. Де і коли в світі будь-яка громада вирішувала загальні надзвичайно важливі питання без ідейних провідників? Завжди і всюди мусили бути лідери, вчителі, наставники, пастирі, які настановляли, вчили, закликали і вказували на шлях до втілення певної ідеї, який першими і торували. Більше того, Спаситель вчив про доброго пастиря, який вибраний, покликаний і поставлений Господньою владою пасти довірених йому овець. Тож, власне, пастир і відповідає за успішне сповнення покладеної на нього місії. Не вівці пасуть пастиря, а пастир – овець.
Абсолютно переконаний, що якби все наше суспільство дозріло до прагнення об’єднатися в одну Церкву (що ніколи само по собі не станеться!), то чималий ряд байдужих і бездіяльних до цієї проблеми, а тим більше аморальних єпископів (які, на жаль, існують) були б прогнані своєю ж паствою з лона Церкви, тому що об’єднання в одну Церкву найбільшою мірою залежить від них. На превеликий жаль, з простих вірян мало-хто це усвідомлює. Навіть якщо б будь-який священик наважився відкрито заявити своєму єпископові про необхідність об’єднуватися в одну Церкву на основі заклику Христа «щоб усі були – одно», то, без сумніву, відразу ж був би строго покараний… А що тоді говорити про простих вірян? Отже, питання єднання найбільшою мірою вирішуються єпископами. І навряд чи хтось з них захоче поступитися, або й поділитися своїм високим місцем.
Кардинал Любомир також зазначив, що в Україні християнські Церкви не є суперниками, усі вони роблять одну місію – проповідують Слово Боже. Так, місія одна, але суперництво настільки явне і очевидне, що іноді стає страшно, чи не повернуться до нас знову 90-ті роки – період жахливих міжконфесійних протистоянь, роздорів, міжусобиць і кровопролиття?! А чим ми від цього застраховані?
Мене дуже вразила відповідь екс-Глави УГКЦ на запитання: «Якою має бути спільна Церква: католицькою, православною чи протестантською?». «Християнською», – промовив він. Відповідь викликала бурхливі оплески всіх присутніх. Очевидно, вона всіх задовольнила. Ось як легко і просто вирішити дуже непросту нашу проблему, від якої великою мірою залежить доля нашого народу. Але ж названі Церкви і є християнськими… Тому запитання із залу насправді залишилось без відповіді…
Проте це питання потребує якнайскорішого вирішення, адже воно є єдиним шляхом порятунку нашої держави. (А чи на верхах між представниками Церков обговорюються питання про єднання?). Тільки з Богом за дотриманням Його Заповідей можна поєднати і спасти наш народ. І першими земними рятівниками мають бути, власне, єпископи, які мають всю повноту апостольської влади. Варто тільки бути свідомими цього і великої відповідальності за це служіння перед Богом. Ця тема мала б стати головною для жвавого і широкого обговорення духовних провідників та всієї української еліти.
Глибоко переконаний, що коли це питання обговорювалося б із щирим бажанням та молитвою до Бога, то Господь обов’язково допоміг би вирішити його.