Як годиться найкращому учневі в класі, Кароль Войтила перший написав іспит на атестат зрілості, але віддав його останнім, аби не засмучувати однокласників, – каже Євгеній Мруз, останній живий співучень папи Йоана Павла ІІ.
18 травня – день чергового спомину дня народження блаженного Папи Войтили (18.05.1920), 13 травня був день спомину замаху на нього на площі св.Петра, а 14 травня минуло 75 років відтоді, як Кароль Войтила склав на «відмінно» іспит на атестат зрілості у державній гімназії ім.Мартіна Вадовіти у Вадовіцах. На шкільному заключному балу Льолек пройшов кілька кругів танцю, але потім хутко зник, навіть не ковтнувши вина.
– Пане Євгенію, Ви пам’ятаєте той іспит 75-річної давнини?
– Звичайно! Вже 12 квітня ми закінчили шкільні заняття, аби мати час на підготовку до іспитів, які розпочиналися 25 квітня письмовими екзаменами. Ми писали, здається, три предмети. Були два варіанти на вибір. Можна було складати польську мову, історію і якусь із двох іноземних мов, або польську чи історію, одну з іноземних мов і математику. Я вибрав історію, грецьку і німецьку мови.
– А що вибрав Кароль?
– Письмовий іспит він складав з польської, латини і грецької мов. Викликав серед нас подив, що так досконало опанував ту важку мову. Був спроможний напам’ять цитувати довгі уривки з «Іліади» Гомера. Льолек пройшов письмові іспити блискуче, з усіх предметів отримав високі оцінки і був звільнений від усних екзаменів, за одним тільки винятком. Усний ми складали з чотирьох предметів: польська або історія, дві іноземні мови і математика. Тоді існував припис, який вказував, що як учень з усіх предметів дістане «відмінно», то його звільнено від усних екзаменів, за винятком іноземної мови. Льолек вибрав німецьку, яку склав 14 травня 1938 р., і я, певно, не повинен казати, з якою оцінкою… Я склав іспити на день пізніше.
– А Ви пам’ятаєте, як він поводився?
– З усіх предметів підсумкову працю він написав дуже швидко, першим з усіх. Однак не віддавав її, аби не засмучувати приятелів. Зрештою, так само було на контрольних роботах. Войтила терпляче чекав, аж доки останній з учнів усе напише, і тільки потім віддавав свій зошит.
– А Льолек давав списувати на іспитах?
– Він визнавав це неморальним. Однак навіть якби він хотів допомогти, це не було би можливе. На державних екзаменах кожен учень був відокремлений від інших. Учителі проходжувалися поміж рядів лавок і пильно наглядали. Проте атмосфера була приязна. На усних іспитах учителі нам навіть трохи допомагали.
Маю зазначити, що у ті часи була обов’язковою сильна дисципліна, яка поширювалася й поза школу. Вчителі несли чергування на вулицях Вадовіц, стежачи, аби ніхто з нас не вештався після 21-ї. Вони також несли чергування в кінотеатрах. На уроках нам говорили, на який фільм ми можемо піти, а на який ні.
– Ну а після іспитів були славетні «кремівки», які Папа так мило прорекламував під час незабутньої розмови на ринку у Вадовіцах 1999 року…
– Так, ми пішли до кондитерської Хагенхубера, неподалік від школи. Ми добре знали це місце, бо влаштовувати там конкурси з поїдання тістечок, не запиваючи. Хто з’їдав найменше – платив за тістечка. Рекордсмен, Вільгельм Мосурський з Кальварії Зебжидовської, з’їдав їх 16. Кароль Войтила теж мав непоганий результат – 12 кремівок, і тому так сміявся, коли згадував ті змагання й дивувався, як це ми впоралися з усіма тими тістечками після іспитів.
– Але на кремівках ваше відзначення атестату не закінчилося?
– У найкращому ресторані Вадовіц, Висогльонда, по вул. 1 Травня, у нас був т.зв. «комерс» – бал. Грав оркестр, і було застілля з вином. На нашу радість, були запрошені також 22 випускниці з приватної гімназії ім.Міхаліни Мостицької. Вони завжди ставилися до нас зверхньо, геть не цікавилися нами, бо видивлялися пристойних офіцерів, які квартирували у Вадовіцах.
Серед тих дівчат були три прекрасні грації, сценічні партнерки Кароля Войтили: Казя Зак, Данка Пукля і Галина Крулікевич, донька директора нашої школи. Казя, приваблива шатенка, грала роль Барбари Радзівілл у виставі «Зигмунт Август», де Кароль грав головну роль. Він написав вірша на її честь – на жаль, цей твір втрачено.
Льолек трошки потанцював з дівчатами, а потім швиденько зник. Були чутки, що він ходив на курси танцю.
– А Ви пам’ятаєте своє прощання зі школою?
– З нашою «конурою» ми попрощалися 27 травня. Двірник – як тоді казали, терціан – Ян Дудек, калатаючи дзвоником, дав нам зрозуміти, що пора покинути шкільний мур. Згідно зі звичаєм, один з учнів мав виголосити принагідну подяку вчителям. Цим учнем не міг бути хтось інший, як тільки відмінник Кароль Войтила. Красивими словами він подякував на труд над нашими «молодими умами» і запевнив, що вказівками наших учителів ми будемо керуватися в подальшому житті. Ми дотримали слова. Наш випуск був роком «Колумбів». Із 42 тодішніх випускників десятеро віддали свої життя за вітчизну під час ІІ Світової війни. То була найбільша жертва крові з усіх випусків вадовіцької гімназії.
Наші вчителі також дали приклад мужності. Під час окупації вони провадили потаємне навчання, завдяки чому 70 молодих людей здобули середню освіту. Викладачі Ян Боровець і Ян Сарніцький брали участь у вересневій кампанії. Наш вихователь, професор Мирослав Мороз, був ув’язнений совєтами в Козельську, а потім убитий у Катині. Лист його 10-річної доньки Алінки повернувся з позначкою «не вручено», бо його адресата вже не було на світі.
– Ваші долі пішли різними шляхами, але ми завжди зберігали відчуття спільноти і зустрічалися в річниці складення іспитів.
– Уперше це відбулося 1948 року, на десятиріччя атестату. До «конури» нас не впустили, хоч ми і приїхали здалеку. Кароль Войтила, молодий священик, саме повернувся з римського навчання і відслужив для нас св.Месу. Двірничка впустила нас із чорного ходу, і на порозі кабінету директора ми залишили листа зі словами: «Дорога халабудо, ми тобі завжди вірні». Потім ми зустрічалися по круглих датах закінчення школи, у єпископа, а потім архиєпископа Войтили.
– Вам, певно, важко було повірити, що ці зустрічі продовжуватимуться, коли ваш Великий Колега оселився у Ватикані.
– І, однак, це сталося! Під час першого паломництва Йоана Павла ІІ на батьківщину у Вадовіцах Святіший Отець утік, «вивернувся» з-під опіки охоронців, аби зустрітися з нами позаду парафіяльного дому. Ми вручили йому букет біло-червоних квітів. Він обійняв і притулив кожного з нас, сльози блиснули в його очах. Запросив над до Ватикану: «Приїжджайте до мене, я вам забезпечу харчі й прожиток». Двічі ми гостювали у Ватикані, і ще двічі – в розташованій над озером Альбано папській літній резиденції у Кастель Гандольфо. Під час нашого першого візиту до Апостольського палацу він жартував, що завдяки нам може з’їсти горіхового торта, бо так то йому сестри не дозволяють. Під час кожного свого паломництва на батьківщину, попри напружену програму, Йоан Павло ІІ завжди знаходив час для нас, однокласників із вадовіцької гімназії.
Остання зустріч із Йоаном Павлом ІІ, у поріділому вже гроні друзів і приятельок, відбулася 2002 року після св.Меси на Краківських Блонях – у його колишній резиденції по вул.Францисканській, 3.
Святіший Отець сидів на інвалідному візку. Не було вже того радісного настрою, ми не співали, як на попередніх зустрічах, улюблених пісень нашої молодості – харцерських, гуральских, а я не грав уже на губній гармоніці. На завершення зустрічі я сказав: «Святіший Отче, наступного року, 2003-го, буде 65-річчя нашого закінчення школи. Нам було би дуже приємно зустрітися з Тобою у Вадовіцах, Кракові чи у Тебе, у Ватикані». Він на мить задумався, а потім сказав: «Побачимо, як Бог дасть».
– Школа завжди спливала у ваших спогадах?
– Так. 1997 року під час зустрічі у закопянській «Князівці» Йоан Павло ІІ зітхнув: «Я б хотів іще раз побачити й перечитати слова, виписані у вестибюлі нашої гімназії». У відповідь ми хором прочитали нарозспів два рядки римського поета Альбіуса Тібуллуса: Casta placent superis: pura cum veste venite et manibus puris sumite fontis aquam («Те, що чисте, подобається Всевишньому: приходьте у чистих шатах і чистими руками черпайте воду з джерела»).
Ми були виховані на класичній літературі, ми дістали ґрунтовну освіту, й те, що ми винесли зі школи, залишилося в нас на ціле життя.
Гжегож Поляк, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
