Йоан Павло ІІ зник у ніч перед інтронізацією, його шукали по всьому Ватикану, а знайшли у темній каплиці. Мати Тереза любила людей не словами, а вчинками. Вони переказували світу важливі послання своїм життям. Про це Шон-Патрік Лаветт, керівник англомовної служби «Радіо Ватикан», говорив 18 травня під час майстер-класу в Українському католицькому університеті.
15-17 травня у Львові в УКУ відбувся майстер-клас керівника англомовної служби «Радіо Ватикан», професора з комунікацій Шона-Патріка Лаветта та керівника німецькомовної служби «Радіо Ватикан» о. Бернда Хаґенкорда. Упродовж 3 днів вони розповідали про радіожурналістику, світ нових медій, релігійну журналістику та досвід роботи в гарячих точках.
Під час лекції «Уроки життя: грішники та святі: Робота з матір’ю Терезою та Йоаном Павлом ІІ. Про досвід спілкування та роботи з римськими папами, президентами, членами королівських родин та сильними світу цього» Шон-Патрік розповів про блаженних Мати Терезу та Йоана Павла ІІ, з якими свого часу працював.
Подаємо короткі тези з його лекції.
Вийти із зони комфорту
Одного дня ми будемо лежати і вмирати, і думати, що я зробив. Ми мусимо встати і зробити відважний крок. Вийти за межі зони комфорту. Кожна велика людина виходила з комфортної зони. Не тому що не боялася. Боялася, але робила це.
Чи зручно йти на вулиці Калькутти і дивитися як люди вмирають всередині ґетто на болоті серед дощу?
Йоан Павло ІІ – старий хворий чоловік, який все ще подорожує. Він не міг ходити, ми його переносили в кріслі. Він завжди казав: «Я мушу поїхати». Він виходив із зони комфорту.
Зійти на один рівень
Щоб бути ефективним і комунікувати – потрібно стати на один рівень з тими, з ким хочемо вести діалог. Мати Тереза завжди молилася на землі, у всіх своїх каплицях. У неї не було ніяких крісел. А Йоан Павло ІІ у ніч перед інавгурацією зник. Про це розповів мені його особистий секретар Джон Меггі. Його ніхто не міг знайти у Ватикані: шукали у ванній кімнаті, спальні, бібліотеці. Невже він втік? Аж доки випадково не побачили порух у темній каплиці. Виявляється, Йоан Павло ІІ цілу ніч пролежав ниць перед вівтарем, тому його ніхто не бачив.
Перш ніж показати себе світу – треба вийти з підлоги. Звідси ми всі починаємо.
Часті апостольські подорожі Папи Йоана Павла ІІ не обійшлися без критики у Ватикані. Дехто вважав, що Папа повинен вирішувати справи Церкви, перебуваючи на місці. Але він мусів їхати. Він хотів зустрічатися з людьми на їхньому рівні, в їхньому просторі. І тому ми його так любили, тому що він спускався до нас.
Будьте обережними, щоб не дивитися згори вниз.
Бути радикальним
Великі люди завжди поводилися радикально: Ісус, Мати Тереза, Йоан Павло ІІ. Мати Тереза вибрала найрадикальніше місто у світі: Калькутту – символ бідності у світі.
“ Мати Тереза підходить до нього – я думаю, що зараз побачу якесь чудо, як воно його зцілить чи ще щось у цьому роді – а вона копає його
Коли наприкінці 1970-х я вперше зустрівся з Матір’ю Терезою в Калькутті, ніхто не знав про неї. Вона ще не мала Нобелівської премії, про неї поки що не було знято фільмів чи написано книжок. Про цю монахиню знали лише в Католицькій Церкві, але вже тоді говорили, що вона свята. Вона приїхала до Рима, тому що заснувала тут будинок для благодійності. Мати Тереза заснувала свій дім у свинарнику у Римі. Хтось його віддав їй, звичайно ж, вони його почистили. Але монахині мають кімнати там, де спали свині. У Римі якось після інтерв’ю вона сказала мені: «Я приходила до вас багато разів, а тепер вам час прийти до мене». Вона не попросила. Просто сказала так як є. Вона ніколи не просила.
Отож мені 22 роки і я їду в Калькутту. У мене був блокнот і ручка. Перше, що вона сказала: «Відкладіть блокнот і камеру – це вам не потрібно. Вам потрібні очі, руки і вуха.» Я налякався. А вона сказала: «Ви сьогодні підете з моїми сестрами до колонії прокажених.» Я не знав, що проказа заражає всіх: старих, малих. Вона починається з маленької хворобливості, яку можна вилікувати уколом пеніциліну. Але в Індії не знають про це. Ваше тіло гниє і смердить, від нього відпадають шматки. І людина помирає у стражданнях.
Довіряти дотику
Мати Тереза навчила мене важливості дотику. У всіх бідних країнах люди не йдуть до лікаря, а ховаються і ховають хворобу. Людина вмирає дуже повільно. Жахливий запах, плач. Ви боїтеся торкнутися, хочете втекти… Не вірте в те, що чуєте і бачите, торкайтеся. Мати Тереза навчила, що коли бачимо бідного на вулиці, то недостатньо дати йому гроші, а потрібно доторкнутися, потиснути руку, подивитися в очі. Це важливіше за ті копійки.
Йоан Павло ІІ навчив мене того ж. 1970-ті роки. Перший візит до Америки. Маямі. Папа йде до церкви. Всередині церкви хтось поклав людей, які вмирали від СНІДу. Тоді цієї хвороби дуже боялися, бо думали, що вона легко передається. Що зробив Йоан Павло ІІ? Зайшов до церкви, побачив цих людей, спитав хто вони, підійшов до них, обійняв, доторкнувся.
Довіряйте дотику. Не завжди те, що ви бачите, є правдою. Відважтеся йти далі.
Бути святим – це бути реальним
Ми йдемо з Матір’ю Терезою вулицями Калькутти. На землі лежить чоловік, очі закриті. Я думаю: це жах. А Мати Тереза підходить до нього – я думаю, що зараз побачу якесь чудо, як воно його зцілить чи ще щось у цьому роді – а вона копає його. Я собі думаю: «Жах, що вона робить?!» А вона до нього: «Я казала тобі, що якщо ще раз побачу тебе п’яним, то викопаю тебе звідси?! Зараз ти встанеш і підеш до моїх сестер, вип’єш чаю, протверезишся і повернешся додому до дружини.» І він встає, такий великий чоловік, і слухняно йде. Це був шок. Бути святим – це бути реальним, бути реальною особою, яка живе в реальному житті. Вона допомогла цьому чоловікові, йому саме це було потрібно.
Вона заснувала також будинок для вмираючих. Тут люди могли гідно померти. Її ідея була в тому, щоб люди там померли з гідністю, оточені любов’ю. Люди приходили в цей дім наполовину з’їдені щурами. Вони лежали на вулиці, а щурі вже почали їх їсти. Там був один чоловік, половина його голови були з’їдена білими хробаками. А сестри терпеливо вибирали цих хробаків…
Останній раз коли я бачив Мати Терезу, вона подарувала мені статую Богородиці в індійському стилі. «Я даю тобі цю статую, щоб нагадати, що ми мусимо давати Ісуса іншим з наших рук, а не тримати його для себе. Те, що я роблю, ти не можеш робити, а те, що ти робиш, я не можу робити, але всі ми разом можемо робити щось гарне для Бога», – сказала вона мені на прощання.
Не помирайте у Фейсбуці
Завдання релігійного журналіста – це зустрітися з людьми, почути їх точку зору, не нав’язувати свої упередження.
Цифрове покоління – ми їдемо на водних лижах, вода і вітер б’ють нам в обличчя, ми летимо по поверхні і нічого не бачимо. А там внизу океан, туди можна заглибитися, там цілий світ.
Віра аналогова, вона не цифрова. Віра не для слабодухих, а для тих, хто має відвагу заглибитися в океан.
Соцмережі ніколи не зможуть замінити особистого спілкування. Через них не можна доторкнутися. Коли ви відвідуєте хвору людину в лікарні, що ви робите? Ви розмовляєте? Ні, ви рот тримаєте замкненим і слухаєте дуже уважно, ви торкаєтеся її. Досвід – це дотик. Ви не зможете цього зробити у Фейсбуці. Будь ласка, не вмирайте у Фейсбуці!
Довідка
Шон-Патрік Лаветт – ірландець за походженням, народжений у Південноафриканській республіці. Вже 35 років працює на «Радіо Ватикан», паралельно викладаючи в американських університетах. Його шлях до релігійної журналістики проліг через військову: він працював на CNN, BBC та Washington Post, був у гарячих точках Лівану, Північної Ірландії та Африки. Працював волонтером у матері Терези. Його голосом озвучено сотні кіно- та телефільмів.
фінансово.
Щиро дякуємо!
