Переповнена молитва

Хоч нерідко ми неспроможні позбутися небажаної метушні під час своєї молитви, то можемо усунути інші перешкоди.

Кілька років тому до мене звернулася одна жінка, просячи допомогти їй навчитися використовувати Святе Письмо у молитві. Її вірність щоденній молитві уже тоді була гідна пошани. Вона завжди докладала старань, аби раніше встати й помолитися на самоті. За роки вона назбирала різноманітні короткі молитви, складені іншими людьми, які читала щоранку. Під час молитви вона зачитувала текст за текстом, без жодної перерви, аби спинитися й почути голос Святого Духа. З її вуст сипалися слово за словом, стаючи шумом, який забивав її здатність слухати Святого Духа. Ця переповнена словами молитва перешкоджала їй увійти вглиб душі та вслухатись у присутню там Таємницю.

Немає нічого поганого у записаних молитвах чи в молитовниках. Вони можуть бути корисними знаряддями у спілкуванні з Богом. Однак коли вони перетворюються на довгий потік постійних прохань чи безконечну балаканину без місця для тиші, то перешкоджають нам слухати і приймати те, що Дух Божий хоче нам переказати. Ісус застерігав своїх слухачів, аби не були багатомовні (пор. Мт 6,7). Ця жінка, яка чесно й наполегливо молилася, поступово почала відходити від стосів молитов та користування виключно чужими записаними словами. Тепер у неї є час, аби знайти мир і натхнення завдяки уважному слуханню Духа.

Переповнена балаканиною молитва викликає повне сум’яття, в якому людина губиться. Якщо ця молитва складається з багатьох різних шматків, то брак спрямування часто переноситься на решту дня – немає міцного зв’язку, важливого ходу думок ані духовного наміру. Ніхто не мусить зараз же повикидати молитовники і завчені молитви; але кожен потребує внутрішнього простору свободи, щоб віднайти зосередження й мету кожного дня.

Несподівана молитва

Час від часу Таємниця Бога входить у наше життя так несподівано й виразно, що не маємо іншого вибору, як тільки одразу й повністю піти у напрямку сталого усвідомлення цієї великої любові. На якусь мить нас захоплює споглядання, яке єднає внутрішній та зовнішній світи. Ми переступаємо межу, за якою стрічаємо Бога і зливаємося з Божою Присутністю. Це солодкий, святий і несподіваний момент.

Мешканець штату Вісконсін написав мені про те, як одного вечора він підвівся й пішов до кухні випити води. Проходячи повз холодильник, він відчув, що його тіло немовби піднеслося над підлогою. В цю мить він пережив глибинний мир і повноту радості. Відчуття близькості Бога охопило ціле його єство. Він був захоплений зненацька тим, що відчував, підійшов до вікна і зупинився, сповнений подиву, став вдивлятися у темряву. Не міг перестати усміхатися. Зрештою повернувся в ліжко, весь час усміхаючись, і далі роздумуючи над тим, що сталося. Потім він знову підвівся, сів до столу й написав про цю надзвичайну подію, знаючи, що інакше, прокинувшись зранку, він сам собі не повірить, що щось таке було насправді.

Я була вдячна, що він поділився зі мною цією особливою миттю. Ми часто вагаємося, чи розповідати іншим про такі справи, побоюючись, що хтось визнає нас дурнуватими чи недолугими.

Заклик Джона до близькості з Богом підтвердив мій власний досвід, отриманий кілька років тому. Одного свіжого ранку на початку березня я вибралася на щоденну прогулянку. За кілька перехресть почала підніматися вулицею, що провадила вгору. Підвівши очі, я вимовила голосне «Ох!» Переді мною висів повний місяць, який займав увесь кінець вулиці й небо. Округлий світний місяць виглядав так, ніби лежав на землі. Найсильніше в моїй пам’яті відбилося відчуття найбільшої любові, яку я будь-коли знала, – я тоді могла б на місці померти й бути повністю щасливою.

Все це тривало коротко, але притягнуло мене до більшої єдності зі Святим упродовж цілого дня, що розпочинався, й на майбутнє. Ще й зараз, коли я пригадую цю подію, до мене повертається почуття «найбільшої любові». Ніхто з нас неспроможний запланувати собі або спеціально створити такі надзвичайні ситуації. Це містичні хвилини, сповнені близькістю, яку неможливо пояснити, і вони притягують нас до єдності з Богом, яка залишається цілковито поза межами нашого розуміння.

Дороті Сьолле пише: «Містицизм (…) це досвід Бога, пізнання буття єдиним із Богом, переживання, якого Бог уділяє людям». Хоч панують тенденції сумніватися в істинності такого роду несподіваних молитов, та ми не повинні відкидати цей дар. Містичні хвилини засвідчують подиву гідну близькість і невичерпну безмежність Бога. Коли Дух уділяє нам свої дари, ми не можемо зробити нічого більше, як тільки сприйняти їх. Найкраща реакція на містичні моменти – це вдячність, а не скептична недовіра.

Джойс Рапп OSM, deon.pl

Фото: В'ячеслав Міщенко, Бердичів