До прощення, примирення та діалогу в Сирії, на Близькому Сході, в усьому світі, до ревної молитви в намірі миру, а також до переміни сердець, аби всі стали людьми примирення і миру, закликав Папа Франциск 7 вересня 2013 р. під час молитовного чування на площі св. Петра у Ватикані. Її заповнили тисячі віруючих, римляни й туристи, серед них були й громадяни Сирії. Прийшло багато членів Колегії кардиналів.
«І побачив Бог, що воно добре» (Бут 1, 12.18.21.25). Біблійна оповідь про початки історії світу і людства говорить нам про Бога, який дивиться на сотворене, майже споглядає його, і повторює: воно добре. Це дозволяє нам вникнути у серце Бога, і саме з Божого нутра ми отримуємо Його послання.
Можемо запитати себе: яке значення має це послання? Що воно говорить — мені, тобі, нам усім?
1. Воно просто каже нам, що наш світ у серці та розумі Бога є «домом гармонії і миру», є місцем, у якому всі можуть знайти своє місце і почуватися «у себе», оскільки воно «добре». Весь сотворений світ становить гармонійну цілісність, добру, а насамперед — люди, створені на образ і подобу Бога, становлять єдину родину, зв’язки якої позначені справжнім братством, а не тільки декларовані на словах: той інший і та інша є братом і сестрою, яких потрібно любити, а зв’язок із Богом, який є любов, вірність і доброта, відбивається в усіх зв’язках поміж людськими істотами та вносить гармонію в увесь сотворений світ. Світ Бога — це світ, у якому кожний почувається відповідальним за іншу людину, за благо іншої людини. Сьогоднішнього вечора, під час роздумів, посту, молитви кожен з нас, усі ми думаємо в глибині душі: хіба не це, власне, є світ, якого я прагну? Чи ж не є це той світ, який ми носимо в серці? Чи світ, якого ми прагнемо, не є світом гармонії та миру в нас самих, у стосунках з іншими, у родинах, містах, у державах та між ними? І чи справжня свобода у виборі шляхів, якими маємо йти у цьому світі, не є єдино тією, що провадить до блага всіх і натхнена любов’ю?
2. Але запитаймо зараз себе: чи це є світом, у якому ми живемо? Створіння зберігає свою красу, яка сповнює нас захватом і є доброю справою. Але є також насильство, поділи, конфлікт, війна. Так діється тоді, коли людина — вінець творіння — перестає дивитися на горизонт краси і добра, замикається у своєму егоїзмі.
Коли людина думає тільки про саму себе, про свої інтереси і ставить себе у центрі, коли дає себе захопити божкам панування і влади, коли ставить себе на місце Бога, — тоді вона псує всі стосунки, нищить усе, і відчиняє двері насильству, байдужості, конфліктові. Саме це нам сьогодні хоче довести до свідомості уривок із Книги Буття, який розповідає про гріх людської істоти: людина вступає в конфлікт із самою собою, помічає, що вона гола, і ховається, бо відчуває страх (пор. Бут 3, 10), боїться погляду Бога; звинувачує жінку, та, яка є плоттю від плоті чоловіка (пор. в. 12), руйнує гармонію з сотвореним світом, доходить до того, що підносить руку на брата, аби його вбити. Чи ж можемо ми сказати, що відбувається перехід від гармонії до «дисгармонії»? Ні, не існує «дисгармонії»: або є гармонія, або виникає хаос, де панує насильство, сутички, конфлікти, страх…
Саме цей хаос панує, коли Бог запитує совість людини: «Де твій брат, Авель?» А Каїн відповідає: «Не знаю. Хіба я сторож брата мого?» (Бут 4, 9). Також і до нас скероване це питання, і добре буде, коли й ми самі собі це питання поставимо: чи я сторож брата мого? Так, ти сторож твого брата! Бути людиною, людською особою, означає бути для себе навзаєм сторожами! Коли ж натомість гармонію порушено — настає метаморфоза: брат, якого потрібно оберігати і любити, стає супротивником, і з ним треба боротися, знищити його. Скільки ж то насильства народжується цієї миті, скільки конфліктів, воєн позначили нашу історію! Достатньо подивитися на страждання стількох братів і сестер. Це не питання кон’юнктури, це правда така: ми робимо так, що в кожній формі насильства і в кожній війні відроджується Каїн. Ми всі! І навіть сьогодні ми продовжуємо цю історію боротьби з тим, хто є нашим братом. Також і сьогодні ми дозволяємо, щоб нами керували божки егоїзму, власних інтересів; і таке налаштування триває: ми вдосконалюємо зброю, наші сумління позасинали, ми витончили наші аргументи виправдань. Сіємо далі нищення, біль, смерть так, ніби це є нормальною справою! Насильство, війна несуть тільки смерть, говорять про смерть. Насильство і війна говорять мовою смерті!
Після хаосу потопу дощ перестав падати. З’явилася веселка, а голуб приніс оливкову галузку. Також і сьогодні я думаю про те оливкове дерево, що його ми як представники різних релігій посадили в Буенос-Айресі на Травневій площі 2000 року, благаючи, аби ніколи більше не було хаосу, аби ніколи більше не було війни, благаючи про мир.
3. Цієї миті я запитую себе: чи можна піти іншим шляхом? Чи можемо ми вийти з цієї спіралі болю та смерті? Чи можемо ми заново навчитися ходити дорогами миру, і піти ними? Прохаючи про допомогу Бога, під материнським поглядом Salus populi romani, Цариці миру, я хочу відповісти: так, це можливо для всіх! Сьогодні увечері я б хотів, аби з усіх кінців світу волали: так, це можливе для всіх! І навіть хотів би, щоби кожен з нас, від наймолодшого до найстаршого, аж по тих, хто покликаний керувати державами, відповів: так, ми хочемо цього! Моя християнська віра каже мені дивитися на Хрест. Як же б я хотів, аби якусь хвилину всі люди доброї волі подивилися на Хрест! Там можна прочитати відповідь Бога: там на насильство не відповідається насильством, на смерть не відповідається мовою смерті. У тиші Хреста змовкає брязкіт зброї і лунає мова примирення, прощення, діалогу, миру. Я б хотів сьогоднішнього вечора просити Бога, аби ми, християни, брати-сповідники інших релігій, кожний чоловік та жінка доброї волі закликали з силою: насильство і війна ніколи не становлять шляхів миру! Нехай кожен зазирне в глибину свого сумління і послухає слів, яке воно каже: вийди поза власні інтереси, які викликають занепад твого серця, подолай байдужість у ставленні до іншої людини, яка робить твоє серце нечутливим, подолай свої резони смерті й відкрийся на діалог, на примирення: поглянь на біль твого брата — я думаю насамперед про дітей, — і не додавай більше болю, стримай свою руку, відбудуй гармонію, що була знищена; і не через сутички, а через зустріч! Нехай змовкне брязкіт зброї! Війна завжди означає поразку миру, вона завжди є поразкою для людства. Нехай ще раз пролунають слова папи Павла VI: «Вже не одні проти інших, уже ні, ніколи більше!… нехай уже не буде війни, нехай більше не буде війни!» (Промова до ООН, 4 жовтня 1965 р.: AAS 57 [1965], 881). «Мир утверджується тільки миром, нерозривно поєднаним з обов’язками, що випливають зі справедливості, зміцнюваним власною жертовністю, великодушністю, милосердям, любов’ю до ближнього» (Послання на Всесвітній день миру 1976: AAS 67 [1975], 671).
Брати і сестри! Прощення, діалог, примирення є словами миру: у возлюбленій Сирії, на Близькому Сході, в усьому світі! Молімося про примирення і мир, працюймо на благо примирення і миру, і станьмо всі, у кожному середовищі, людьми примирення і миру! Нехай так станеться!
За матеріалами: mariusz.wozniak, Радио Ватикана
фінансово.
Щиро дякуємо!
