У черговій катехизі Папа Франциск представив зустріч Ісуса з митарем Закхеєм.
У середу 2 квітня 2025 р. Святіший Отець, який одужує після пневмонії, ще не зміг провести загальну аудієнцію, тож текст його роздумів опівдні поширила пресслужба Святого Престолу, повідомляє Vatican News.
Дорогі браття й сестри,
продовжимо роздуми про зустрічі Ісуса з деякими євангельськими персонажами. Цього разу я хотів би зосередитися на постаті Закхея: цей епізод особливо дорогий моєму серцю, бо він займає особливе місце в моїй духовній мандрівці.
Євангеліє від Луки представляє нам Закхея як людину, що здається безнадійно втраченою. Можливо, ми теж іноді почуваємося так: без надії. З іншого боку, Закхей відкриє, що Господь уже його шукав.
Ісус зійшов до Єрихона — міста, розташованого нижче рівня моря, яке вважалося образом підземного світу, куди Ісус хоче піти, щоб шукати тих, хто почувається втраченим. І Воскреслий Господь справді й надалі сходить у пекло сьогодення: у місця війни, у біль невинних, у серця матерів, які бачать, як помирають їхні діти, у голод убогих.
Закхей у певному сенсі загублений: можливо, він приймав неправильні рішення, а можливо, життя поставило його в ситуації, з яких він не може вибратися. Фактично, святий Лука наголошує на особливостях цієї людини: мало того, що він митар, тобто той, хто збирає податки своїх співгромадян для римських загарбників, то він ще й начальник митарів, — ніби кажучи цим, що його гріх примножений. Далі Лука додає, що Закхей багатий, — припускаючи, що він розбагатів за рахунок інших, зловживаючи своїм становищем. Але все це має наслідки: Закхей, імовірно, відчуває себе виключеним, зневаженим усіма.
Дізнавшись, що Ісус проходить містом, Закхей відчуває прагнення побачити Його. Він не наважується й подумати про зустріч; йому достатньо подивитися на Ісуса здалеку. Наші прагнення, однак, також натикаються на перешкоди і не здійснюються автоматично: Закхей — людина низького зросту! Такою є наша реальність: ми маємо обмеження, з якими доводиться рахуватися. А ще є інші люди, які іноді не сприяють нам: натовп заважає Закхеєві побачити Ісуса. Можливо, це також трохи їхня відплата.
Але коли маєш сильне бажання, то не занепадаєш духом. Ти знаходиш рішення. Просто треба мати сміливість і не соромитися; треба мати трохи дитячої простоти і не надто перейматися своїм образом. Закхей, наче дитина, вилазить на дерево. Це, мабуть, була гарна точка для спостереження, особливо для того, щоб дивитися непоміченим, ховаючись за гілками.
Та з Господом завжди стаються несподіванки: Ісус, наблизившись, підводить погляд угору. Закхей почувається викритим і, напевно, очікує прилюдного докору. Люди, можливо, сподівалися на це; але їх чекає розчарування: Ісус просить Закхея негайно злізти, майже дивуючись, що побачив його на дереві, й каже йому: «Сьогодні Я маю зупинитися в твоєму домі!» (Лк 19,5). Бог не може пройти обік, не шукаючи загубленого.
Святий Лука підкреслює радість у серці Закхея. Це радість того, хто відчуває, що на нього дивляться, його визнають і, насамперед, прощають. Погляд Ісуса не є поглядом докору, а милосердя. Це те милосердя, яке нам іноді важко прийняти — особливо коли Бог прощає тих, хто, на нашу думку, на це не заслуговує. Ми нарікаємо, бо хотіли би поставити межі для Божої любові.
В епізоді вдома Закхей, почувши слова Ісуса про прощення, встає, ніби воскресаючи зі свого мертвого стану. І він підводиться, щоби взяти на себе зобов’язання: повернути вчетверо більше того, що вкрав. Йдеться не про ціну, яку треба заплатити, бо Боже прощення є безкоштовним, — а про бажання наслідувати Того, від Кого він відчув любов. Закхей бере на себе зобов’язання, до якого він зобов’язаний не був; він робить це, бо усвідомлює, що це його спосіб любити. І робить це, поєднуючи римське законодавство про крадіжку і юдейський закон про покуту. Отже, Закхей є не лише людиною прагнення, але й людиною, яка вміє робити конкретні кроки. Його постанова не є загальною чи абстрактною, а починається з його власної історії: він подивився на своє життя і визначив точку, з якої треба почати свою переміну.
Дорогі браття й сестри, вчімося від Закхея не втрачати надію — також і тоді, коли почуваємося відкинутими чи неспроможними змінитися. Плекаймо в собі прагнення бачити Ісуса, а передусім дозвольмо віднайти себе милосердю Бога, який завжди шукає нас, хай би в якій ситуації ми загубилися.
фінансово.
Щиро дякуємо!
