19 жовтня у сучасному церковному календарі — спомин св. Павла від Хреста, пресвітера, засновника пасіоністів. Їхня повна назва — Конгрегація Страстей Господа Нашого Ісуса Христа.
Це згромадження, яке, особливо вшановуючи Господні Страждання та проповідуючи Христа Розіп’ятого, провадить активну душпастирську й місіонерську діяльність по всій земній кулі. Внаслідок календарної реформи 1969 року цей день понизили до рангу довільного спомину, але на теренах нашої країни існує місце, де спомин св. Павла від Хреста — це урочистість.
Йдеться про селище Смотрич Кам’янець-Подільської дієцезії, у якому знаходиться монастир отців-пасіоністів — єдиний не лише на території України, а й на усьому пострадянському просторі. Попри те, що саме згромадження постало у першій половині XVIII століття, пасіоністи з’явилися в Україні лише після розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності. Два роки потому, 2008-го, був висвячений перший священик-українець із цього згромадження — о. Віталій Слободян СР із села Томашівки, що неподалік Смотрича.
Наразі пасіоністи мають у своїй духовній родині вже трьох священиків родом з України, і хочеться вірити, що це — лише початок. Адже, попри відносно короткий термін їхнього перебування на наших землях, відвідавши Смотрич, вже можна побачити рясні плоди душпастирської праці пасіоністів, натхненної прикладом і духовністю св. Павла від Хреста. Українські пасіоністи, які безупинно трудяться, опікуючись мешканцями Смотрича та навколишніх сіл, — це пастирі, які «пахнуть своїми вівцями», до чого на початку свого понтифікату закликав священиків Папа Франциск.
Урочиста Меса в день 19 жовтня відбулася у храмі св. Миколая, колишньому домініканському храмі XVIII ст., при якому зараз знаходиться пасіоністський монастир. На сьогодні у храмі ще тривають ремонтні роботи: отці бажають наблизити святиню до її первісного вигляду, за сумною традицією, знищеного радянською владою. Службу Божу очолив гість — настоятель парафії з сусіднього села Балина о. Станіслав Кшишковський. За довгі роки свого служіння він устиг попрацювати в Німеччині та Франції, а зараз, не зважаючи на поважний вік, продовжує трудитися на благо Церкви, займаючись будівництвом храмів та священичих домів. У своїй проповіді він порівняв життєвий шлях св. Павла від Хреста з життям іншого Павла — апостола, який першим поставив Хрест Господній у центрі своєї духовності, проповідуючи Христа розіп’ятого. Згадав о. Станіслав також і про святих стигматиків, таких як Франциск Ассизький (до речі, цікаво, що друге ім’я святого Павла від Хреста — Франческо) та отець Піо з П’єтрельчіни. Він наголосив, що хоч св. Павло від Хреста й не мав на своєму тілі видимих ознак Христових страждань, він, духовно співрозіп’явшись Спасителеві, так само сповна збагнув велику тайну Страстей Господніх, носячи Його рани у своєму серці. Хоч дорога Хреста тяжка й болюча, сказав проповідник, та це саме той шлях, що веде нас до спасіння.
На завершення Святої Меси відбулася урочиста процесія з Пресвятими Дарами навколо храму. Після неї всі присутні вшанували реліквії св. Павла від Хреста, що зберігаються у монастирі його духовних нащадків.
Дякуємо Богові за присутність пасіоністів на наших землях і просимо Його про зростання покликань у їхньому згромадженні.
Паоло Франческо Данеї (1694–1775) народився у родині багатого італійського торговця, і ще в юності захопився духовністю кармелітів; утім, не поспішав стати на шлях богопосвяченого життя. У 20-річному віці вступив на службу до венеціанської армії, але вже за рік збагнув, що це — не те, до чого він покликаний. Наступні п’ять років Паоло провів в умовах суворої аскези та постійної молитви, роздумуючи над своїм життям і просячи Бога відкрити йому свою волю. І відповідь надійшла. У видінні Паоло побачив Діву Марію, яка вручила йому чорний габіт із вишитим на ньому білим символом Страстей Господніх. Діва сказала, що він має заснувати чернечий орден, члени якого присвятили б себе оплакуванню Хресної муки Ісуса Христа.
Після цього Паоло починає працю над уставом нової чернечної родини, одночасно просячи у Святого Престолу благословення на її заснування. Першим його сподвижником став рідний брат Джамбатіста, разом із яким Паоло оселився понад морем на горі Арджентаро. За деякий час Паоло став священиком, прийнявши ім’я Павла від Хреста, і дістав право приймати послушників у свій перший монастир.
Тогочасне суспільство дивилося на Павла як на божевільного. Його пристрасні проповіді, прилюдне самобичування за гріхи інших, заклики до каяття — усе це видавалося людям куртуазної епохи Просвітництва якимось середньовічним пережитком. Послушники, які приходили до монастиря, часто покидали його, налякані суворістю уставу. Але попри це, спільнота пасіоністів поступово розросталася. Монахи на чолі з отцем-засновником ходили навколишніми містами, тримаючи у руках розп’яття і проповідували Страсті Господні, нагадуючи людям про ціну їхнього спасіння. Це знаходило відклик у душах, стомлених надмірною світськістю та показним лоском епохи бароко, і люди почали навертатися до Бога. Велику роль у цьому зіграла сама особа Павла від Хреста: грізний у проповідях, він вирізнявся великою чуйністю, лагідністю та батьківською добротою щодо розкаяних грішників, які приходили до нього.
Святий прожив довге життя: він відійшов до Небесного Отця у віці 81 року, заснувавши перед смертю також і жіночу гілку ордену пасіоністів.
Реліквії св. Павла від Хреста у смотрицькому храмі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
